(Усі події не вигадані, герої справжні, лише змінено імена)
Ніч — проміжок часу від заходу до сходу сонця. Ніч — частина доби з вечора до ранку. Просто сонце перебуває нижче від лінії горизонту. Ніч не має постійного часового проміжку, її тривалість змінюється. У травні ночі короткі.
У травні повітря наповнене теплом, запахом тюльпанів, бузку, конвалій. Але вершина досягнень травня — це білі квітучі яблуні і вишні: їх пелюстки повсюди. Квіти, квіти, квіти... Діти збирають букети і несуть мамі чи бабусі.
У другу неділю травня відзначається День матері. Дарина ніколи не забувала про це свято, адже воно зазвичай за кілька днів до чи після, а то й у сам день народження її мами. І завтра теж такий день. Вона планувала подарунок — улюблені мамині тюльпани, вечерю разом із батьком, сестрою, дітьми. У неї є три повноцінних вихідних між чергуваннями. Дарина —молода фельдшерка екстреної медичної допомоги у своєму рідному райцентрі, мама першокласника, студентка-заочниця педагогічного університету.
«Місто семи вітрів, Місто вічних надій, Місто сирих дощів, Допоки ти є, я твій...» — мелодія дзвінка на телефоні. Мама:
— Ти де?
— Я їду... — хотіла було продовжити Дарина.
— Додому? Чому мені не дзвониш? Я чекаю. Ти ж заборонила тебе турбувати. Як бабуся?
— Мамо, я була в інсультному відділенні в неприйомні години доби. Зараз друга година ночі. Стан бабусі середньо-стабільний. Я їду не додому, а на роботу.
— У тебе ж вихідні. Я вранці поїду до бабусі в лікарню.
— Я зміню фельдшера Сергія. У нього померла мама. До бабусі поїду я одразу після зміни.
— Коли померла? А чому мені не можна поїхати? Я дуже хвилююсь.
— Померла три години тому, коли він рятував твою маму. Бабуся без свідомості, карантинний режим ніхто не скасовував, тебе до неї не пустять. Що не зрозуміло?
— А тебе пустять?
— Це мої проблеми. Біля неї спеціалісти. Її стан зараз не є найкращим для прийому відвідувачів. Я консультуватимусь з фахівцями. Бабусі зараз потрібен медичний персонал, а не схвильовані заплакані родичі.
— А їсти? Я відвезу їжу.
— Їй зараз нічого не можна. Що ще? Я під’їжджаю до лікарні, мені потрібно прийняти зміну. Малий спить?
— Ні, дивиться мультик.
— О другій годині ночі? Скажи йому, що в нього є десять хвилин, аби завершити усі свої справи і лягти спати, бо я підійму «важку артилерію» і до нього прийде тато «співати колискову».
— Він за тобою сумує.
— За мною всі сумують. Обираю між життям і смертю. Зараз зі смертю воюю за життя.
А весна була чарівна й загадкова. Тільки дозволь їй — і вона загорне тебе в свої обійми, понесе в шаленому польоті до небес, до любові, до життя.
Життя — це дар Вищих сил. Життя — це вибір! Життя — це створення себе. Життя — це становлення людини, це фізичний, емоційний, розумовий розвиток, прагнення досконалості, реалізація мрій і задумів.
Але для Дарини та її колег життя є сукупністю біологічних ознак, які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих предметів: температура тіла, частота серцевих скорочень, частота дихання, артеріальний тиск. А також, як епітет до іменника, вони додають насичення крові киснем, вимір життєвої ємності легень та глюкози в крові, здатність відчувати біль.
До ранку в Дарини було кілька викликів: непритомність, раптовий біль в області серця з підозрою на інфаркт, гострий біль в області живота і констатація смерті. Відразу після роботи вона поїхала в обласний центр до бабусі, кілька разів заспокоювала маму у телефонній розмові, потім відвідала батьківські збори… так, саме в неділю, щоб більше батьків мали змогу прийти.
Тепер тюльпани. Мамині улюблені квіти. І бузок. Добре, що хоч про подарунок потурбувалася завчасно, замовила в інтернеті і вже навіть отримала на Новій пошті. Були ідеї приготувати кілька фірмових страв, але не сьогодні, коли ледь жива повернулася додому і зустріла незадоволеного чоловіка:
— Я не бачив тебе майже добу. У нас були плани.
— Можу нагадати: вчора о десятій вечора зателефонували мамі і повідомили, що бабусю знайшли без свідомості. Я побігла на роботу, оформила виклик і поїхала разом з черговою бригадою. Далі супроводжувала бабусю до лікарні, потім змінила фельдшера, бо в нього померла мама, вранці – знову до бабусі.
— Ти мене про це не попереджала.
— Я мала дозволу спитати? А тоді на збори батьків першокласників до школи, де навчається наш син.
— А ти не могла зайти додому хоч на годинку? Ти знаєш, що я сьогодні їв?
— Та хоч чилійську селітру. А ти не міг сходити на батьківські збори за свою дитину?
— Я на такі заходи не ходжу.
— А на які ти ходиш? Свиням хвости крутити? Причому здохлим, —Дарина мала на увазі купівлю м'яса на ринку.
— Не здохлим, а зарізаним.
— Яка різниця? Для мене це просто припинення життєдіяльності організму.
Мама покликала до столу. Батьки, чоловік, син, сестра, двоє племінників. Тридцять дві години без сну. Вітання мамі із днем народження і Днем матері:
— Буяє травень, зеленіючи лугами,
І неможливо очі відвести,
А ми святкуєм свято мами.
Вона, троянда, все продовжує цвісти…
Дарина не мала права здатися, щось не зробити чи безвідповідально поставитися хоча б до однієї з проблем. Сьогодні вона вперше в житті зрозуміла, наскільки можна бути вдячною людині.
Тридцять шість годин без сну. Потрібно спочатку вкласти сина.
— Мамо, чому тебе не було всю ніч і весь день? Я сумував.
— Сину, ти знаєш, яке сьогодні свято?
— День матері і бабусин день народження.
— Я — твоя мама, і дуже тебе люблю. Бабуся — моя мама, і я її теж дуже люблю. Але в бабусі теж є мама, яку вона дуже любить. Її мама важко захворіла, бабуся хвилюється, але допомогти можу тільки я їм обом. Пам’ятаєш Сергія Степановича з моєї роботи?
— Так.
— Вчора він врятував маму твоєї бабусі. Завдяки йому ми маємо сьогодні свято. Якби не Сергій Степанович, моя бабуся померла б, твоя бабуся була б дуже сумна, я теж і тобі було б сумно.
— На добраніч, мамо. Я люблю тебе.
— І я тебе люблю. Солодких снів.
Дарина засинала. А в думках і досі вирувала та мить, що давала сили сьогодні увесь день. Коли бабусі надали першу медичну допомогу і її стан був підготовлений до транспортування, черговий фельдшер хотів зателефонувати до обласної лікарні, аби попередити інсультне відділення про прибуття пацієнта. На той час у важкому стані там перебувала його мама. Фельдшера випередили і зателефонували самі:
— Прийміть наші співчуття. Ваша мама померла.
— Я вам дякую за співчуття. У мене зараз в машині пацієнтка, яку я хочу доставити у ваше відділення.
Ніч — проміжок часу від заходу до сходу сонця. Ніч — частина доби з вечора до ранку. Просто сонце перебуває нижче від лінії горизонту. Ніч не має постійного часового проміжку, її тривалість змінюється. У травні ночі короткі.
У травні повітря наповнене теплом, запахом тюльпанів, бузку, конвалій. Але вершина досягнень травня — це білі квітучі яблуні і вишні: їх пелюстки повсюди. Квіти, квіти, квіти... Діти збирають букети і несуть мамі чи бабусі.
У другу неділю травня відзначається День матері. Дарина ніколи не забувала про це свято, адже воно зазвичай за кілька днів до чи після, а то й у сам день народження її мами. І завтра теж такий день. Вона планувала подарунок — улюблені мамині тюльпани, вечерю разом із батьком, сестрою, дітьми. У неї є три повноцінних вихідних між чергуваннями. Дарина —молода фельдшерка екстреної медичної допомоги у своєму рідному райцентрі, мама першокласника, студентка-заочниця педагогічного університету.
«Місто семи вітрів, Місто вічних надій, Місто сирих дощів, Допоки ти є, я твій...» — мелодія дзвінка на телефоні. Мама:
— Ти де?
— Я їду... — хотіла було продовжити Дарина.
— Додому? Чому мені не дзвониш? Я чекаю. Ти ж заборонила тебе турбувати. Як бабуся?
— Мамо, я була в інсультному відділенні в неприйомні години доби. Зараз друга година ночі. Стан бабусі середньо-стабільний. Я їду не додому, а на роботу.
— У тебе ж вихідні. Я вранці поїду до бабусі в лікарню.
— Я зміню фельдшера Сергія. У нього померла мама. До бабусі поїду я одразу після зміни.
— Коли померла? А чому мені не можна поїхати? Я дуже хвилююсь.
— Померла три години тому, коли він рятував твою маму. Бабуся без свідомості, карантинний режим ніхто не скасовував, тебе до неї не пустять. Що не зрозуміло?
— А тебе пустять?
— Це мої проблеми. Біля неї спеціалісти. Її стан зараз не є найкращим для прийому відвідувачів. Я консультуватимусь з фахівцями. Бабусі зараз потрібен медичний персонал, а не схвильовані заплакані родичі.
— А їсти? Я відвезу їжу.
— Їй зараз нічого не можна. Що ще? Я під’їжджаю до лікарні, мені потрібно прийняти зміну. Малий спить?
— Ні, дивиться мультик.
— О другій годині ночі? Скажи йому, що в нього є десять хвилин, аби завершити усі свої справи і лягти спати, бо я підійму «важку артилерію» і до нього прийде тато «співати колискову».
— Він за тобою сумує.
— За мною всі сумують. Обираю між життям і смертю. Зараз зі смертю воюю за життя.
А весна була чарівна й загадкова. Тільки дозволь їй — і вона загорне тебе в свої обійми, понесе в шаленому польоті до небес, до любові, до життя.
Життя — це дар Вищих сил. Життя — це вибір! Життя — це створення себе. Життя — це становлення людини, це фізичний, емоційний, розумовий розвиток, прагнення досконалості, реалізація мрій і задумів.
Але для Дарини та її колег життя є сукупністю біологічних ознак, які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих предметів: температура тіла, частота серцевих скорочень, частота дихання, артеріальний тиск. А також, як епітет до іменника, вони додають насичення крові киснем, вимір життєвої ємності легень та глюкози в крові, здатність відчувати біль.
До ранку в Дарини було кілька викликів: непритомність, раптовий біль в області серця з підозрою на інфаркт, гострий біль в області живота і констатація смерті. Відразу після роботи вона поїхала в обласний центр до бабусі, кілька разів заспокоювала маму у телефонній розмові, потім відвідала батьківські збори… так, саме в неділю, щоб більше батьків мали змогу прийти.
Тепер тюльпани. Мамині улюблені квіти. І бузок. Добре, що хоч про подарунок потурбувалася завчасно, замовила в інтернеті і вже навіть отримала на Новій пошті. Були ідеї приготувати кілька фірмових страв, але не сьогодні, коли ледь жива повернулася додому і зустріла незадоволеного чоловіка:
— Я не бачив тебе майже добу. У нас були плани.
— Можу нагадати: вчора о десятій вечора зателефонували мамі і повідомили, що бабусю знайшли без свідомості. Я побігла на роботу, оформила виклик і поїхала разом з черговою бригадою. Далі супроводжувала бабусю до лікарні, потім змінила фельдшера, бо в нього померла мама, вранці – знову до бабусі.
— Ти мене про це не попереджала.
— Я мала дозволу спитати? А тоді на збори батьків першокласників до школи, де навчається наш син.
— А ти не могла зайти додому хоч на годинку? Ти знаєш, що я сьогодні їв?
— Та хоч чилійську селітру. А ти не міг сходити на батьківські збори за свою дитину?
— Я на такі заходи не ходжу.
— А на які ти ходиш? Свиням хвости крутити? Причому здохлим, —Дарина мала на увазі купівлю м'яса на ринку.
— Не здохлим, а зарізаним.
— Яка різниця? Для мене це просто припинення життєдіяльності організму.
Мама покликала до столу. Батьки, чоловік, син, сестра, двоє племінників. Тридцять дві години без сну. Вітання мамі із днем народження і Днем матері:
— Буяє травень, зеленіючи лугами,
І неможливо очі відвести,
А ми святкуєм свято мами.
Вона, троянда, все продовжує цвісти…
Дарина не мала права здатися, щось не зробити чи безвідповідально поставитися хоча б до однієї з проблем. Сьогодні вона вперше в житті зрозуміла, наскільки можна бути вдячною людині.
Тридцять шість годин без сну. Потрібно спочатку вкласти сина.
— Мамо, чому тебе не було всю ніч і весь день? Я сумував.
— Сину, ти знаєш, яке сьогодні свято?
— День матері і бабусин день народження.
— Я — твоя мама, і дуже тебе люблю. Бабуся — моя мама, і я її теж дуже люблю. Але в бабусі теж є мама, яку вона дуже любить. Її мама важко захворіла, бабуся хвилюється, але допомогти можу тільки я їм обом. Пам’ятаєш Сергія Степановича з моєї роботи?
— Так.
— Вчора він врятував маму твоєї бабусі. Завдяки йому ми маємо сьогодні свято. Якби не Сергій Степанович, моя бабуся померла б, твоя бабуся була б дуже сумна, я теж і тобі було б сумно.
— На добраніч, мамо. Я люблю тебе.
— І я тебе люблю. Солодких снів.
Дарина засинала. А в думках і досі вирувала та мить, що давала сили сьогодні увесь день. Коли бабусі надали першу медичну допомогу і її стан був підготовлений до транспортування, черговий фельдшер хотів зателефонувати до обласної лікарні, аби попередити інсультне відділення про прибуття пацієнта. На той час у важкому стані там перебувала його мама. Фельдшера випередили і зателефонували самі:
— Прийміть наші співчуття. Ваша мама померла.
— Я вам дякую за співчуття. У мене зараз в машині пацієнтка, яку я хочу доставити у ваше відділення.
