КАЗОЧКА ПРО ДРАКОНА ТА ПРИНЦЕСУ
— Дракон, — відрекомендувався Дракон.
— Лицар, — відрекомендувався Лицар.
— Принцеса, — відрекомендувалася Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Як сам? — запитав Дракон.
— Нічо так, помаленьку, — відповів Лицар.
— Рятуй мене! — сказала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Ти чого прийшов? — поцікавився Дракон.
— Записку отримав: «Убий дракона!» і вашу адресу, — показав шмат папірця Лицар.
— Убий дракона! — закричала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Може по пиву? — запропонував Дракон.
— Давай, — погодився Лицар.
— Боріться за мене! — заволала Принцеса, але її ніхто не слухав.
Вони сіли у дворі під дубом. Світило сонце. Молоде листя затишно шурхотіло над головою і скрізь розсипало мереживні тіні. Пиво було холодним та свіжим. Травневе небо — бездонним та синім. Настрій — спокійним та безтурботним. Принцеса сиділа на даху над ґанком у позі лотоса і тягла: «Ом—м—м», але її ніхто не слухав.
— Чому лицар? — поцікавився Лицар.
— А чому дракон? — образився Дракон у відповідь.
— Ну, вам видніше.
— Мабуть, передбачалося, що лицар бореться з драконом за прекрасну принцесу, — неохоче відповів Дракон.
— Ну хоч почніть, га? — запропонувала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— І давно у вас така трахомудія? — спитав Лицар, сьорбнувши пива. Прохолодна рідина затанцювала гострими бульбашками на язику і ковзнула по горлу, залишаючи медовий присмак.
— Трахомудія у нас була вчора, — засумував Дракон, — і, якщо пощастить, то буде завтра. А сьогодні – сам бачиш.
— З чого раптом? — підняв брову Лицар.
— Та біс його зна, може гриби?
— Які?
— З місяць тому горище до літа прибирали. Серед мотлоху новий рецепт попався. Захотілося спробувати, — чемно пояснив Дракон.
— І там були гриби? — підняв другу брову Лицар.
— Там і було хіба купка вужачок, дві гливи та зо три зморшки торішні. Хто ж знав, що від них буде такий ефект.
— Вперше бачу, щоб так плющило від жменьки грибів, — хмикнув Лицар. — Ви би ще кізяк покурили.
— Хто не палить і не п'є, у того і не встає! — видала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— І все-таки поясни, як у вас так вийшло? — Лицар умостився під деревом, спершись спиною о стовбур.
Поруч розсівся Дракон, обіймаючи переносний холодильник на шість банок пива:
— Вирішили ми вчора пива випити.
Лицар навіщось зазирнув у свою банку і про всяк випадок відсунув її подалі.
— Та ні, пиво нормальне було, це потім уже захотілося витребеньок.
— Якщо вип'єш пива, будеш пісять криво, — сказала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Як то кажуть, душа забажала свята, — продовжив Дракон, — ну я сходив по наливку. На вигляд вона наче вже давно перебродила.
— Бачу я, як вона перебродила, — Лицар скосив очі на Принцесу. Та підозріло мовчала. Проте її все одно ніхто не слухав.
— Та скільки там було, усього по пів склянки на рило.
— Ну вам, схоже, вистачило, — хмикнув Лицар.
— Ми потім ще щось пили, я не дуже пам'ятаю що, — Дракон почухав підборіддя, — далі повний провал пам'яті. А отямився – це чудо в пір'ях, вірніше, у сукні сидить на даху і вимагає хороброго лицаря, щоб рятував від злого дракона.
— Шляхетний лицар повинен бути пристойним, добропорядним і чемним, — повідомила Принцеса, але її ніхто не слухав.
— І ось таке зі вчорашнього вечора, — скривився Дракон, усім своїм виглядом демонструючи,як він страждає і поневіряється.
— То ти усю ніч тут сидиш чи що? — жахнувся Лицар.
— Що поробиш, — зітхнув Дракон, — умовляв її злізти – не йде. Пробував піти – починає співати на весь голос. Ти б чув, який там голос! — підморгнув він Лицареві.
— Ой чий то кі-і-інь сто-о-ї-і-іть... — заголосила Принцеса, але її ніхто не слухав.
Хоча найближчі три квартали почули точно.
— А ти хотів колись зустріти когось, і щоб усе було, як у казці: ти – галантний принц на білому коні, вона – вся кругом прекрасна принцеса, а навколо весна, пташечки і всяка заїбиста романтика? — раптом спитав Дракон.
— Взагалі-то принцеса повинна у вежі сидіти, а не на даху, — Лицар тицьнув банкою пива у бік будинку.
— Де ж я тобі вежу знайду, — обурився Дракон, — можу собачу будку нагору затягнути.
— Боюся, в будку такі тили не помістяться, — придивився Лицар до Принцеси.
— Полюбила Петруся, та сказати боюся… — продекламувала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Може, її на їжу приманити?
— А в тебе є? — пожвавішав Дракон.
— Ні, — розвів руками Лицар.
— І в нас немає, — зітхнув Дракон. — Ми вчора все зжерли. Знаєш, як після цих грибів на хавку пробирає?
— То може піцу замовити? — запропонував Лицар.
— Пригощаєш? — Дракон скривив пику мов той кіт, що випрошує третю пайку.
— Від вас один хрін відчепишся, — зітхнув Лицар, — пригощаю.
— Каші! Каші! — почала скандувати Принцеса, розмахуючи в повітрі алюмінієвою ложкою. Її, як завжди, все одно ніхто не слухав.
У хвіртку голосно постукали.
— Там піцу привезли, — зрадів Дракон.
— Тягни її сюди, — оживився Лицар.
— Я на дієті, — надула губи Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Тобі салямі чи пепероні?
— Давай навпіл, — облизнувся Дракон.
— Весна – сезон кульбаб, — повідомила Принцеса, але її ніхто не слухав.
Лицар з Драконом почали з апетитом жувати піцу. Принцеса меланхолійно жбурлялася торішніми каштанами. Але навіть із таким артобстрілом її ніхто не слухав.
Лицар, зручно вмостившись під дубом, пив пиво. Поруч на траві розвалився Дракон. По небу бігли пухнасті, схожі на баранців хмарки. Принцеса перебирала лиштву на спідниці. Було тихо, тепло та сонно.
— Що робити будемо? — не те, щоб Лицар сильно переймався, але якось воно не по-людськи виходило.
— Вип’ємо грибної наливки? — з сумнівом запропонував Дракон.
— А може утримаємось? — тактовно відмовився Лицар.
— Як не срачка, то пердячка, — докинула Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Ну, є ще варіант, — Дракон нахилився і зашепотів йому щось на вухо. Повз їхні голови пролетів жіночий черевик і встромився підбором у дерево.
— Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями! — відчайдушно заволала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Ні! — заперечив Лицар, косуючи на черевик.
— От і мені так здалося, — засмутився Дракон, — але погодься, могло б спрацювати.
— Ні! — категорично відмовився Лицар.
— Ні! — закричала Принцеса, але її ніхто не слухав.
Дракон струснув сивими патлами.
— Тоді я навіть не знаю, — випустив він хмарку диму.
Вони замислилися кожен про своє.
«От на холєру мені ці авантюри?» — думав Дракон, сердито пускаючи дим кільцями. Кільця виходили кривими, кострубатими і довго не розчинялися у повітрі.
«А раптом спрацює? — думав Лицар, гіпнотизуючи черевик. — Зрештою, що я втрачаю?»
«Курва його мать!» — думала Принцеса, але її думки вже точно ніхто не слухав.
Насправді спробувати Лицареві давно кортіло. І не лише щоб зняти чари з цієї лядськоїПринцеси.
— Біс із ним, неси свої гриби.
Дракон метнувся до підвалу і хутко повернувся назад, тримаючи обмотану клаптиками павутиння пляшку.
— Ось! Тільки тут зовсім мало. По ковтку буквально.
— Згодиться, — Лицар швидко, щоб не передумати, витяг пробку і принюхався: зсередини повіяло хвоєю, мохом і барбарисом. Грибами зовсім не пахло.
— Ой, не ходи, Грицю, та на вечорниці, — попередила Принцеса, але її ніхто не слухав.
Лицар швидко ковтнув темну рідину, тицьнув залишки Дракону і прислухався до себе. Нічого не відбувалося. Зовні Дракон колупав пивною кришечкою дубовий корінь. Лицар мовчки спостерігав за цим високоінтелектуальним заняттям, відзначав, як перекочуються м'язи на спині, як на очі спадають нерівні пасма, як той смішно пирхає, намагаючись їх здути, як у променях вечірнього сонця раз у раз спалахують сріблом очі.
«Звалю все на гриби», — вирішив він, потягнувся вперед і легко торкнувся своїми губамиДраконових, будь-якої миті побоюючись отримати в обличчя струмінь смердючого диму. Але диму не було. Лише легкий присмак гіркоти на сухій гарячій шкірі та крапля медового пива, що сховалась у кутику рота.
Ще коли вони тільки познайомилися, Лицарю хотілося підійти, притиснутися, провести пальцями по шиї, пробігтися до потилиці, зазирнути в очі, що світяться розлитою ртуттю, вдихнути гострий запах нагрітої сонцем шкіри, змішаний із димом.
Хотілося притулитися губами до потрісканих шорстких губ, дізнатися, який у них смак, відчути, як вони відкриваються назустріч, обережно, ніби сумніваючись, а чи варто? А потім відповідають, лагідно і дбайливо, знайомлячись, пропонуючи довіритися і ледве стримуючи жагу вихлюпнути всю пристрасть за раз.
Лицар притиснувся щільніше, відчуваючи, як гулко і нерівно стукає чуже серце, як у грудях при кожному видиху розходиться низький гуркіт, як гаряче палає тіло навіть через три шари одягу. Пальці пройшлися по спині, відчуваючи кожну кісточку на хребті, долоня ковзнула по ребрах, затрималася на талії і спустилася униз до міцного жилавого стегна. Нині Дракон належав лише йому.Захотілося більшого. Лицар мазнув язиком по сухих губах, лизнув щоку, ледь торкнувся куточка ока.
Дракон забурчав, сильніше пригортаючи його до себе та перехоплюючи ініціативу. Він цілував впевнено, наполегливо, не даючи змоги ні вдихнути, ні відсторонитися. Усередині Лицаря гуляв адреналін навпіл із грибною наливкою. Серце гупало так, що глушило власний стогін.
Не розриваючи поцілунок, Лицар опустив руку вниз, провів по напруженому єству, отримав у відповідь легкий укус за язик, натиснув долонею, відчуваючи, як під пальцями розповзається гаряча волога і почав повільно вести рукою вгору.
Раптом їм на голови обрушилося цебро крижаної води.
— Стецько, падлюка! Їдрит твою макітру! — схопився на ноги мокрий як хлющ сержант Петренко.
— Ти диви, спрацювало, — полковник, віддихуючись, струшував краплі з волосся.
— Ще раз до нього полізеш – яйця відірву, — тицьнув пальцем у Петренка злющий Стецько.
— А ти, ворожбит бісів, — він розвернувся до задоволеного полковника, — ще хоч раз захочеш «як у казці», будеш сам Царівну Жабу зображати! І припиняй свої пришелепкуваті експерименти!
Він розвернувся, підібрав мереживне плаття і, гордо махаючи порожнім відром, попрямував у бік будинку.
— А ти добре цілуєшся, — підморгнув сержантові полковник, — може, якось повторимо?
— Та я ще, курва, з жабами не цілувався, — сердито буркнув Петренко.
Полковник запхав мокрий недопалок сигари в пивну банку, нахилився і ледь торкаючись губами вуха хрипко прошепотів:
— Ну ти ж знімеш знов з мене чари, га?
— Лицар, — відрекомендувався Лицар.
— Принцеса, — відрекомендувалася Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Як сам? — запитав Дракон.
— Нічо так, помаленьку, — відповів Лицар.
— Рятуй мене! — сказала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Ти чого прийшов? — поцікавився Дракон.
— Записку отримав: «Убий дракона!» і вашу адресу, — показав шмат папірця Лицар.
— Убий дракона! — закричала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Може по пиву? — запропонував Дракон.
— Давай, — погодився Лицар.
— Боріться за мене! — заволала Принцеса, але її ніхто не слухав.
Вони сіли у дворі під дубом. Світило сонце. Молоде листя затишно шурхотіло над головою і скрізь розсипало мереживні тіні. Пиво було холодним та свіжим. Травневе небо — бездонним та синім. Настрій — спокійним та безтурботним. Принцеса сиділа на даху над ґанком у позі лотоса і тягла: «Ом—м—м», але її ніхто не слухав.
— Чому лицар? — поцікавився Лицар.
— А чому дракон? — образився Дракон у відповідь.
— Ну, вам видніше.
— Мабуть, передбачалося, що лицар бореться з драконом за прекрасну принцесу, — неохоче відповів Дракон.
— Ну хоч почніть, га? — запропонувала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— І давно у вас така трахомудія? — спитав Лицар, сьорбнувши пива. Прохолодна рідина затанцювала гострими бульбашками на язику і ковзнула по горлу, залишаючи медовий присмак.
— Трахомудія у нас була вчора, — засумував Дракон, — і, якщо пощастить, то буде завтра. А сьогодні – сам бачиш.
— З чого раптом? — підняв брову Лицар.
— Та біс його зна, може гриби?
— Які?
— З місяць тому горище до літа прибирали. Серед мотлоху новий рецепт попався. Захотілося спробувати, — чемно пояснив Дракон.
— І там були гриби? — підняв другу брову Лицар.
— Там і було хіба купка вужачок, дві гливи та зо три зморшки торішні. Хто ж знав, що від них буде такий ефект.
— Вперше бачу, щоб так плющило від жменьки грибів, — хмикнув Лицар. — Ви би ще кізяк покурили.
— Хто не палить і не п'є, у того і не встає! — видала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— І все-таки поясни, як у вас так вийшло? — Лицар умостився під деревом, спершись спиною о стовбур.
Поруч розсівся Дракон, обіймаючи переносний холодильник на шість банок пива:
— Вирішили ми вчора пива випити.
Лицар навіщось зазирнув у свою банку і про всяк випадок відсунув її подалі.
— Та ні, пиво нормальне було, це потім уже захотілося витребеньок.
— Якщо вип'єш пива, будеш пісять криво, — сказала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Як то кажуть, душа забажала свята, — продовжив Дракон, — ну я сходив по наливку. На вигляд вона наче вже давно перебродила.
— Бачу я, як вона перебродила, — Лицар скосив очі на Принцесу. Та підозріло мовчала. Проте її все одно ніхто не слухав.
— Та скільки там було, усього по пів склянки на рило.
— Ну вам, схоже, вистачило, — хмикнув Лицар.
— Ми потім ще щось пили, я не дуже пам'ятаю що, — Дракон почухав підборіддя, — далі повний провал пам'яті. А отямився – це чудо в пір'ях, вірніше, у сукні сидить на даху і вимагає хороброго лицаря, щоб рятував від злого дракона.
— Шляхетний лицар повинен бути пристойним, добропорядним і чемним, — повідомила Принцеса, але її ніхто не слухав.
— І ось таке зі вчорашнього вечора, — скривився Дракон, усім своїм виглядом демонструючи,як він страждає і поневіряється.
— То ти усю ніч тут сидиш чи що? — жахнувся Лицар.
— Що поробиш, — зітхнув Дракон, — умовляв її злізти – не йде. Пробував піти – починає співати на весь голос. Ти б чув, який там голос! — підморгнув він Лицареві.
— Ой чий то кі-і-інь сто-о-ї-і-іть... — заголосила Принцеса, але її ніхто не слухав.
Хоча найближчі три квартали почули точно.
— А ти хотів колись зустріти когось, і щоб усе було, як у казці: ти – галантний принц на білому коні, вона – вся кругом прекрасна принцеса, а навколо весна, пташечки і всяка заїбиста романтика? — раптом спитав Дракон.
— Взагалі-то принцеса повинна у вежі сидіти, а не на даху, — Лицар тицьнув банкою пива у бік будинку.
— Де ж я тобі вежу знайду, — обурився Дракон, — можу собачу будку нагору затягнути.
— Боюся, в будку такі тили не помістяться, — придивився Лицар до Принцеси.
— Полюбила Петруся, та сказати боюся… — продекламувала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Може, її на їжу приманити?
— А в тебе є? — пожвавішав Дракон.
— Ні, — розвів руками Лицар.
— І в нас немає, — зітхнув Дракон. — Ми вчора все зжерли. Знаєш, як після цих грибів на хавку пробирає?
— То може піцу замовити? — запропонував Лицар.
— Пригощаєш? — Дракон скривив пику мов той кіт, що випрошує третю пайку.
— Від вас один хрін відчепишся, — зітхнув Лицар, — пригощаю.
— Каші! Каші! — почала скандувати Принцеса, розмахуючи в повітрі алюмінієвою ложкою. Її, як завжди, все одно ніхто не слухав.
У хвіртку голосно постукали.
— Там піцу привезли, — зрадів Дракон.
— Тягни її сюди, — оживився Лицар.
— Я на дієті, — надула губи Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Тобі салямі чи пепероні?
— Давай навпіл, — облизнувся Дракон.
— Весна – сезон кульбаб, — повідомила Принцеса, але її ніхто не слухав.
Лицар з Драконом почали з апетитом жувати піцу. Принцеса меланхолійно жбурлялася торішніми каштанами. Але навіть із таким артобстрілом її ніхто не слухав.
Лицар, зручно вмостившись під дубом, пив пиво. Поруч на траві розвалився Дракон. По небу бігли пухнасті, схожі на баранців хмарки. Принцеса перебирала лиштву на спідниці. Було тихо, тепло та сонно.
— Що робити будемо? — не те, щоб Лицар сильно переймався, але якось воно не по-людськи виходило.
— Вип’ємо грибної наливки? — з сумнівом запропонував Дракон.
— А може утримаємось? — тактовно відмовився Лицар.
— Як не срачка, то пердячка, — докинула Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Ну, є ще варіант, — Дракон нахилився і зашепотів йому щось на вухо. Повз їхні голови пролетів жіночий черевик і встромився підбором у дерево.
— Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями! — відчайдушно заволала Принцеса, але її ніхто не слухав.
— Ні! — заперечив Лицар, косуючи на черевик.
— От і мені так здалося, — засмутився Дракон, — але погодься, могло б спрацювати.
— Ні! — категорично відмовився Лицар.
— Ні! — закричала Принцеса, але її ніхто не слухав.
Дракон струснув сивими патлами.
— Тоді я навіть не знаю, — випустив він хмарку диму.
Вони замислилися кожен про своє.
«От на холєру мені ці авантюри?» — думав Дракон, сердито пускаючи дим кільцями. Кільця виходили кривими, кострубатими і довго не розчинялися у повітрі.
«А раптом спрацює? — думав Лицар, гіпнотизуючи черевик. — Зрештою, що я втрачаю?»
«Курва його мать!» — думала Принцеса, але її думки вже точно ніхто не слухав.
Насправді спробувати Лицареві давно кортіло. І не лише щоб зняти чари з цієї лядськоїПринцеси.
— Біс із ним, неси свої гриби.
Дракон метнувся до підвалу і хутко повернувся назад, тримаючи обмотану клаптиками павутиння пляшку.
— Ось! Тільки тут зовсім мало. По ковтку буквально.
— Згодиться, — Лицар швидко, щоб не передумати, витяг пробку і принюхався: зсередини повіяло хвоєю, мохом і барбарисом. Грибами зовсім не пахло.
— Ой, не ходи, Грицю, та на вечорниці, — попередила Принцеса, але її ніхто не слухав.
Лицар швидко ковтнув темну рідину, тицьнув залишки Дракону і прислухався до себе. Нічого не відбувалося. Зовні Дракон колупав пивною кришечкою дубовий корінь. Лицар мовчки спостерігав за цим високоінтелектуальним заняттям, відзначав, як перекочуються м'язи на спині, як на очі спадають нерівні пасма, як той смішно пирхає, намагаючись їх здути, як у променях вечірнього сонця раз у раз спалахують сріблом очі.
«Звалю все на гриби», — вирішив він, потягнувся вперед і легко торкнувся своїми губамиДраконових, будь-якої миті побоюючись отримати в обличчя струмінь смердючого диму. Але диму не було. Лише легкий присмак гіркоти на сухій гарячій шкірі та крапля медового пива, що сховалась у кутику рота.
Ще коли вони тільки познайомилися, Лицарю хотілося підійти, притиснутися, провести пальцями по шиї, пробігтися до потилиці, зазирнути в очі, що світяться розлитою ртуттю, вдихнути гострий запах нагрітої сонцем шкіри, змішаний із димом.
Хотілося притулитися губами до потрісканих шорстких губ, дізнатися, який у них смак, відчути, як вони відкриваються назустріч, обережно, ніби сумніваючись, а чи варто? А потім відповідають, лагідно і дбайливо, знайомлячись, пропонуючи довіритися і ледве стримуючи жагу вихлюпнути всю пристрасть за раз.
Лицар притиснувся щільніше, відчуваючи, як гулко і нерівно стукає чуже серце, як у грудях при кожному видиху розходиться низький гуркіт, як гаряче палає тіло навіть через три шари одягу. Пальці пройшлися по спині, відчуваючи кожну кісточку на хребті, долоня ковзнула по ребрах, затрималася на талії і спустилася униз до міцного жилавого стегна. Нині Дракон належав лише йому.Захотілося більшого. Лицар мазнув язиком по сухих губах, лизнув щоку, ледь торкнувся куточка ока.
Дракон забурчав, сильніше пригортаючи його до себе та перехоплюючи ініціативу. Він цілував впевнено, наполегливо, не даючи змоги ні вдихнути, ні відсторонитися. Усередині Лицаря гуляв адреналін навпіл із грибною наливкою. Серце гупало так, що глушило власний стогін.
Не розриваючи поцілунок, Лицар опустив руку вниз, провів по напруженому єству, отримав у відповідь легкий укус за язик, натиснув долонею, відчуваючи, як під пальцями розповзається гаряча волога і почав повільно вести рукою вгору.
Раптом їм на голови обрушилося цебро крижаної води.
— Стецько, падлюка! Їдрит твою макітру! — схопився на ноги мокрий як хлющ сержант Петренко.
— Ти диви, спрацювало, — полковник, віддихуючись, струшував краплі з волосся.
— Ще раз до нього полізеш – яйця відірву, — тицьнув пальцем у Петренка злющий Стецько.
— А ти, ворожбит бісів, — він розвернувся до задоволеного полковника, — ще хоч раз захочеш «як у казці», будеш сам Царівну Жабу зображати! І припиняй свої пришелепкуваті експерименти!
Він розвернувся, підібрав мереживне плаття і, гордо махаючи порожнім відром, попрямував у бік будинку.
— А ти добре цілуєшся, — підморгнув сержантові полковник, — може, якось повторимо?
— Та я ще, курва, з жабами не цілувався, — сердито буркнув Петренко.
Полковник запхав мокрий недопалок сигари в пивну банку, нахилився і ледь торкаючись губами вуха хрипко прошепотів:
— Ну ти ж знімеш знов з мене чари, га?
