КАСИДА БЕЗСОННЯ
Від тривоги до тривоги не знайти шляху-дороги,
Хтось жбурнув той шлях під ноги — жмут ганчір'я злий.
Дайте спокою! Слабкою не поворухнеш рукою —
Ось, накапай із флакону, ще й горілку лий.
Пам'ять відьмою завила: від прильоту до розриву
Лише мить — лікарня, ринок… Клубочиться дим.
Вікна геть, згоріла стріха. Старість — ось у чому втіха,
Маєш, що згадати. Лихо, лихо молодим.
Ніч суцільну до світанку п'єш безсоння. Навіть зранку
Мовкне птах. На башті танку крапельки роси.
Кіт нявчить: йди геть, ледащо! Світ фортуну в клуню тащить,
Хоче світ, щоб стало краще. Шансе, сучий син!
А від мене і до тебе кілометрів, як до неба,
Якщо раптом мапу треба, лікаря поклич.
Ми і так до серця серцем, бо ми разом попри все це:
«Що, гуркоче? Чую, чесно. Як ти? Знаю, ніч».
Бог між слів, а чорт між крапель, піднімай-но вище прапор,
Хай побачать: ще не крапка, ось такі діла,
Хоч флагшток мов сигаретка, ще й не оксамит — серветка,
Але вже пішла «ответка», добренько пішла.
Щось було, а інше буде, цей згадає, той забуде,
Б'є шаман у древній бубон, ліжко ходуном,
Чи то разом, чи окремо, дрібним бісом пальців тремор,
Затихай, мовчи, сирено, все, підйом, підйом.
Хтось жбурнув той шлях під ноги — жмут ганчір'я злий.
Дайте спокою! Слабкою не поворухнеш рукою —
Ось, накапай із флакону, ще й горілку лий.
Пам'ять відьмою завила: від прильоту до розриву
Лише мить — лікарня, ринок… Клубочиться дим.
Вікна геть, згоріла стріха. Старість — ось у чому втіха,
Маєш, що згадати. Лихо, лихо молодим.
Ніч суцільну до світанку п'єш безсоння. Навіть зранку
Мовкне птах. На башті танку крапельки роси.
Кіт нявчить: йди геть, ледащо! Світ фортуну в клуню тащить,
Хоче світ, щоб стало краще. Шансе, сучий син!
А від мене і до тебе кілометрів, як до неба,
Якщо раптом мапу треба, лікаря поклич.
Ми і так до серця серцем, бо ми разом попри все це:
«Що, гуркоче? Чую, чесно. Як ти? Знаю, ніч».
Бог між слів, а чорт між крапель, піднімай-но вище прапор,
Хай побачать: ще не крапка, ось такі діла,
Хоч флагшток мов сигаретка, ще й не оксамит — серветка,
Але вже пішла «ответка», добренько пішла.
Щось було, а інше буде, цей згадає, той забуде,
Б'є шаман у древній бубон, ліжко ходуном,
Чи то разом, чи окремо, дрібним бісом пальців тремор,
Затихай, мовчи, сирено, все, підйом, підйом.
КАСИДА СЛІВ
Холодно влітку, мов кригою миють, крикнув би вголос, та звуки німіють,
Ложкою меду в бочці помиїв тонуть і гинуть слова,
Прахом залізо, пряме окривіє, насип осінніми зливами змиє,
Світ пожирається дикою міллю, міль промовля: «Дайте два!»
Час прокрутили на фарш у кунсткамері, пекла бруківка — то благосні наміри,
Ось до кобил женуть сивого мерина; хто божевільний — мудрець,
Вірша рядки — то є кулі суцільні, випили, брякнули, стрільнули, вцілили,
Учні сенсея, як зграя, обсіли, хай ім, безжалісним, грець!
Падають бомби, руйнуються принципи, тут головне — виглядати, мля, принцами,
В юні роки цілував ручку жінці я — знайдуть, розкрутять, як млин:
Жінка не та, я не той, а лобзання — просто, бач, у непристойність сповзання,
Брате, чекаємо на покаяння, термін — п'ятнадцять хвилин.
Чи ти живий, чи помер ти — все супер, все почуття з'їсть, яке зветься гумор,
Сутінки світу — немирні по суті, тхір наведе вовчий лоск,
Кожен чиряк закипає воронкою, кожен дзвінок віддаєпохоронкою,
А на руїнах, отут, під сосонкою, був продуктовий кіоск.
Примхи у вічності ріжуть краями, звіри навчають людей рити ями:
«Будете, — кажуть, — живими мерцями. Це ж, мабуть, вище, ніж звір?»
Вище, звичайно, і рух суто правильний, так доростемо ми і до диявола,
Стиснемо яблуню райську по-справжньому; жало блищить: «Мені вір!»
Тут і підкажемо Євам з Адамами стати Адольфами, стати Саддамами,
Вчора були королями та дамами, нині вже вийшли в тузи.
Стіл затрусивсь. Б’ють і бубни, і черви – вибухи рвутьзабудови і нерви,
Фенріра-вовка приваблять консерви, вивалив Фенрір язик.
У лексикона великі новації — ось під артою мирняк на локації,
Бачиш, як грона душисті акації тонуть у сивим диму?
Мова нова грізно брязкає траками, ломить зеленкою, гупаєстрахами,
Місто спотворює рвами, бараками — ні, не сприйму, не сприйму.
Горлом німим, ротом рваним, як рана, я навздогін домовин каравану
Хрипом давлюся, і лазні криваві піною скрізь повстають,
Слово старе, як нове, мене кличе, хоч несучасне, але пересічне,
Боже, нехай зберігається вічно! Жити йому у раю.
Ложкою меду в бочці помиїв тонуть і гинуть слова,
Прахом залізо, пряме окривіє, насип осінніми зливами змиє,
Світ пожирається дикою міллю, міль промовля: «Дайте два!»
Час прокрутили на фарш у кунсткамері, пекла бруківка — то благосні наміри,
Ось до кобил женуть сивого мерина; хто божевільний — мудрець,
Вірша рядки — то є кулі суцільні, випили, брякнули, стрільнули, вцілили,
Учні сенсея, як зграя, обсіли, хай ім, безжалісним, грець!
Падають бомби, руйнуються принципи, тут головне — виглядати, мля, принцами,
В юні роки цілував ручку жінці я — знайдуть, розкрутять, як млин:
Жінка не та, я не той, а лобзання — просто, бач, у непристойність сповзання,
Брате, чекаємо на покаяння, термін — п'ятнадцять хвилин.
Чи ти живий, чи помер ти — все супер, все почуття з'їсть, яке зветься гумор,
Сутінки світу — немирні по суті, тхір наведе вовчий лоск,
Кожен чиряк закипає воронкою, кожен дзвінок віддаєпохоронкою,
А на руїнах, отут, під сосонкою, був продуктовий кіоск.
Примхи у вічності ріжуть краями, звіри навчають людей рити ями:
«Будете, — кажуть, — живими мерцями. Це ж, мабуть, вище, ніж звір?»
Вище, звичайно, і рух суто правильний, так доростемо ми і до диявола,
Стиснемо яблуню райську по-справжньому; жало блищить: «Мені вір!»
Тут і підкажемо Євам з Адамами стати Адольфами, стати Саддамами,
Вчора були королями та дамами, нині вже вийшли в тузи.
Стіл затрусивсь. Б’ють і бубни, і черви – вибухи рвутьзабудови і нерви,
Фенріра-вовка приваблять консерви, вивалив Фенрір язик.
У лексикона великі новації — ось під артою мирняк на локації,
Бачиш, як грона душисті акації тонуть у сивим диму?
Мова нова грізно брязкає траками, ломить зеленкою, гупаєстрахами,
Місто спотворює рвами, бараками — ні, не сприйму, не сприйму.
Горлом німим, ротом рваним, як рана, я навздогін домовин каравану
Хрипом давлюся, і лазні криваві піною скрізь повстають,
Слово старе, як нове, мене кличе, хоч несучасне, але пересічне,
Боже, нехай зберігається вічно! Жити йому у раю.
БАЛАДА РАЮ
Колись був рай без добра і зла,
Без смерті та без гріхів,
Жили ми, не знаючи, що це рай,
І звали його інакше.
Крива підсадила, взяла на злам,
Суглоби спиняють хід,
Горить від прильоту сусідський сарай
І дача палає наша.
Нас рай дратував, ми сварили цей рай,
Кущі та діброви сварили.
Зривали з гілок його диво-плоди,
Придатності термін дивились,
Тепер хоч плач, а горить небокрай,
Хоч що, а підрізані крила,
До хмар стоїть дим, задушливий дим,
Над раєм — диявольські вила.
Розрізнення смертне добра і зла,
Як дорого коштуєш ти!
Едемських кущів не впізнаємо,
Настали важкі часи:
Ось попіл, вугілля, а ось зола,
Валюта часів простих,
А це вода, яку ми п'ємо,
Їжа, яку ти їси.
О так, це їжа, їжа й вода,
Й повітря — дихай, Адаме!
Для Єви плед, а іще білет
На поїзд у майбуття.
Життя планувалося назавжди,
Як мінімум, на роки,
Тепер «назавжди» і близько нема,
До «зараз і тут» вороття.
Колись був рай без добра та зла,
Тепер є добро і зло,
А раю нема, є лише вайфай,
Ні краплі не схожий на рай.
По небу вітер, як помах весла,
По тверді — глухий розлом,
Ворона каркає: «Прощавай!»
Вогнем горить небокрай.
Без смерті та без гріхів,
Жили ми, не знаючи, що це рай,
І звали його інакше.
Крива підсадила, взяла на злам,
Суглоби спиняють хід,
Горить від прильоту сусідський сарай
І дача палає наша.
Нас рай дратував, ми сварили цей рай,
Кущі та діброви сварили.
Зривали з гілок його диво-плоди,
Придатності термін дивились,
Тепер хоч плач, а горить небокрай,
Хоч що, а підрізані крила,
До хмар стоїть дим, задушливий дим,
Над раєм — диявольські вила.
Розрізнення смертне добра і зла,
Як дорого коштуєш ти!
Едемських кущів не впізнаємо,
Настали важкі часи:
Ось попіл, вугілля, а ось зола,
Валюта часів простих,
А це вода, яку ми п'ємо,
Їжа, яку ти їси.
О так, це їжа, їжа й вода,
Й повітря — дихай, Адаме!
Для Єви плед, а іще білет
На поїзд у майбуття.
Життя планувалося назавжди,
Як мінімум, на роки,
Тепер «назавжди» і близько нема,
До «зараз і тут» вороття.
Колись був рай без добра та зла,
Тепер є добро і зло,
А раю нема, є лише вайфай,
Ні краплі не схожий на рай.
По небу вітер, як помах весла,
По тверді — глухий розлом,
Ворона каркає: «Прощавай!»
Вогнем горить небокрай.
