Час прокрутили на фарш у кунсткамері, пекла бруківка — то благосні наміри, Ось до кобил женуть сивого мерина; хто божевільний — мудрець,
Вірша рядки — то є кулі суцільні, випили, брякнули, стрільнули, вцілили, Учні сенсея, як зграя, обсіли, хай ім, безжалісним, грець!
Падають бомби, руйнуються принципи, тут головне — виглядати, мля, принцами, В юні роки цілував ручку жінці я — знайдуть, розкрутять, як млин:
Жінка не та, я не той, а лобзання — просто, бач, у непристойність сповзання, Брате, чекаємо на покаяння, термін — п'ятнадцять хвилин.
Чи ти живий, чи помер ти — все супер, все почуття з'їсть, яке зветься гумор, Сутінки світу — немирні по суті, тхір наведе вовчий лоск,
Кожен чиряк закипає воронкою, кожен дзвінок віддаєпохоронкою, А на руїнах, отут, під сосонкою, був продуктовий кіоск.
Примхи у вічності ріжуть краями, звіри навчають людей рити ями: «Будете, — кажуть, — живими мерцями. Це ж, мабуть, вище, ніж звір?»
Вище, звичайно, і рух суто правильний, так доростемо ми і до диявола, Стиснемо яблуню райську по-справжньому; жало блищить: «Мені вір!»
Тут і підкажемо Євам з Адамами стати Адольфами, стати Саддамами, Вчора були королями та дамами, нині вже вийшли в тузи.
Стіл затрусивсь. Б’ють і бубни, і черви – вибухи рвутьзабудови і нерви, Фенріра-вовка приваблять консерви, вивалив Фенрір язик.
У лексикона великі новації — ось під артою мирняк на локації, Бачиш, як грона душисті акації тонуть у сивим диму?
Мова нова грізно брязкає траками, ломить зеленкою, гупаєстрахами, Місто спотворює рвами, бараками — ні, не сприйму, не сприйму.
Горлом німим, ротом рваним, як рана, я навздогін домовин каравану Хрипом давлюся, і лазні криваві піною скрізь повстають,
Слово старе, як нове, мене кличе, хоч несучасне, але пересічне, Боже, нехай зберігається вічно! Жити йому у раю.
БАЛАДА РАЮ
Колись був рай без добра і зла, Без смерті та без гріхів, Жили ми, не знаючи, що це рай, І звали його інакше. Крива підсадила, взяла на злам, Суглоби спиняють хід, Горить від прильоту сусідський сарай І дача палає наша.
Нас рай дратував, ми сварили цей рай, Кущі та діброви сварили. Зривали з гілок його диво-плоди, Придатності термін дивились, Тепер хоч плач, а горить небокрай, Хоч що, а підрізані крила, До хмар стоїть дим, задушливий дим, Над раєм — диявольські вила.
Розрізнення смертне добра і зла, Як дорого коштуєш ти! Едемських кущів не впізнаємо, Настали важкі часи: Ось попіл, вугілля, а ось зола, Валюта часів простих, А це вода, яку ми п'ємо, Їжа, яку ти їси.
О так, це їжа, їжа й вода, Й повітря — дихай, Адаме! Для Єви плед, а іще білет На поїзд у майбуття. Життя планувалося назавжди, Як мінімум, на роки, Тепер «назавжди» і близько нема, До «зараз і тут» вороття.
Колись був рай без добра та зла, Тепер є добро і зло, А раю нема, є лише вайфай, Ні краплі не схожий на рай. По небу вітер, як помах весла, По тверді — глухий розлом, Ворона каркає: «Прощавай!» Вогнем горить небокрай.