Неспокій
Щось незриме торкається мертвого поля,
Де посіяні душі ворожі і злі.
Де примхливо танцюють у вічному колі
Перевернуті долі великі й малі.
Щось проходить, мов хмара, по чорному небу
І натрушує снігу в волосся й думки
Так багато, що доста вже, більше не треба.
Ми і те, що в нас є, віддамо залюбки.
Щось співає, мов жайвір, в зимовому степу,
Де розплюскалось море червоне, як кров.
Ледве чути крізь мороки здавлений шепіт,
Що далеко-далеко віщує любов.
Щось тривожне летить понад сни, понад хмари
Та гуде, наче стогін, посеред пітьми.
Хтось чекає на сповідь, а хтось — на кошмари,
Що затисли, мов ґрати, чужими кістьми.
Щось стискає в обіймах раптово, як вітер,
Налітає і поштовхом кидає з ніг.
Хтось, кого навіть не сподівався зустріти,
Через всі перешкоди добратися зміг.
Щось скрадається привидом в кинутій хаті,
Де навік оселилися морок і цвіль.
Нам з тобою відміряно так небагато:
Що для когось — отрута, для нас — водевіль.
Щось старається знищити знову і знову,
Посилає настирно бентегу та смерть.
Не зважай. Я тобі прошепчу колискову —
І владнається все, що пішло шкереберть.
Щось поволі стирає і будні, і свята,
Запечатує кригою зсохлі серця
І лишається тільки наосліп шукати
Серед чорної мли до весни манівця.
Щось стихає відлунням останньої мрії,
Перевернутим колесом сиплеться рік.
Нам дісталася згублена крихта надії,
Та її буде досить на ніч і на вік.
©slava_shtorm
Щось незриме торкається мертвого поля,
Де посіяні душі ворожі і злі.
Де примхливо танцюють у вічному колі
Перевернуті долі великі й малі.
Щось проходить, мов хмара, по чорному небу
І натрушує снігу в волосся й думки
Так багато, що доста вже, більше не треба.
Ми і те, що в нас є, віддамо залюбки.
Щось співає, мов жайвір, в зимовому степу,
Де розплюскалось море червоне, як кров.
Ледве чути крізь мороки здавлений шепіт,
Що далеко-далеко віщує любов.
Щось тривожне летить понад сни, понад хмари
Та гуде, наче стогін, посеред пітьми.
Хтось чекає на сповідь, а хтось — на кошмари,
Що затисли, мов ґрати, чужими кістьми.
Щось стискає в обіймах раптово, як вітер,
Налітає і поштовхом кидає з ніг.
Хтось, кого навіть не сподівався зустріти,
Через всі перешкоди добратися зміг.
Щось скрадається привидом в кинутій хаті,
Де навік оселилися морок і цвіль.
Нам з тобою відміряно так небагато:
Що для когось — отрута, для нас — водевіль.
Щось старається знищити знову і знову,
Посилає настирно бентегу та смерть.
Не зважай. Я тобі прошепчу колискову —
І владнається все, що пішло шкереберть.
Щось поволі стирає і будні, і свята,
Запечатує кригою зсохлі серця
І лишається тільки наосліп шукати
Серед чорної мли до весни манівця.
Щось стихає відлунням останньої мрії,
Перевернутим колесом сиплеться рік.
Нам дісталася згублена крихта надії,
Та її буде досить на ніч і на вік.
©slava_shtorm
