ПЕРШИЙ НОМЕР
Поезія

ЗНИКОМА І НЕЗНИКОМА

Зникома і незникома.

Найперша з тиш.

Птахи із нічого — провісники

дивовиж,

як сніг у ніщо

на осонні хмільного сну.

Стікає з водою

неоковирний сум.

Зникома і незникома.

Ще й квіти між…

Хіба що дощем, вже теплим,

бери і ріж —

і більше їх буде в обніжках і манівцях:

зникомо —

зникомо —

зникомо зникає страх —

і зникне…

Вона доглядатиме плин перезв.

за розмислами і відлуннями

квітне без.

Від згару і до прийдешностей —

крок і тінь.

Стає павутинням

розгадана волосінь.

Зникомо і не зникомо

в очах твоїх,

аби ти, мій часе-вузлику,

тільки міг

на денці лишатись,

де знайду і заведу

у кола — у кола —

у кола високих дум.



Насінина



Насінина знає весну.

Ворухлива. Горішня. Мов сонце.

Відхрестилась од ситного сну.

Осяйною назвалася доцею...

В дев’ять сил у рахманні світи

піднялася. Із подивом зналася.

Наче пташка, шукала сліди

незавершеного ґрааля…



Сам собі робив



Був сніг як сніг.

Вже дощ як дощ.

Собі не вимовиш — помовч…

бо ще не відав, що хотів.

Незнаний брід од берегів

шукав. І не було. Весна

прийшла. Ти знав.

Ти знав. Ти зна-а-а-в!

Пізнав за запахом зі снів.

Просилися лиш голосні

у пруги, в тишу тиш і щем,

у землю під в’юнким дощем,

у небо, бо воно було

таке, як знайдене крило.

Бо друге сам собі робив

недовго, десь зо пів доби.

А потім дбав про два весла...

Вода, і твердь, і небеса

твої. Тобі — у спадок мрій.

Ти мрі-і-ій!

Ти мрій.

Ти мрій.

Ти мрій…

по тому знов своє роби

хоч цілий вік, хоч пів доби.



Зо сто див

І слово предобре

жебоніла весна.

І ти його, вітре,

пізнавав — і пізнав,

і ти його, степе,

у рахманне вбирав,

і ти його, вічнику,

віщо тримав

у маянні,

в сонячних колах,

у снах…

Нетайно дивилась

терпка вишина

в зіниці зіркі́ —

од землі і води,

де усміх зачаєний

знав зо сто див.



Лелеки

Лелеки знову помолились наді мною…

Душа нарозхрист — хоч піди й знайди

чи сам, а чи з найтихшою травою

лелечий слід на пам’яті води.

Бо вже ходив. Бо вже не раз молились.

Бо вже повторював. Немов не відав слів...

Сновиддя простирались білі-білі,

і лети — близько-близько до землі.