Спершу я навіть не збиралася йти на цю новорічну вечірку, але моя подруга Тося вмовила. «Та годі тобі сидіти вдома! — говорила вона. — Ходімо, трохи розвієшся, потанцюєш. Ти ж у нас ще та тигриця! Може, й підчепиш якогось жеребчика з міцним хвостиком». Ідея здалася мені привабливою. А що? Чому б не дозволити собі ніч нестримного задоволення, нічого такого особливого, лише секс, що ні до чого не зобов’язує.
Місце, куди ми прийшли, виявилося підвалом покинутої швейної фабрики. Тося запевняла, що це найкращий клуб у місті. Їй у таких справах можна довіряти — вона ще та любителька подібного роду розваг. Спускаючись крутими сходами, які більше нагадували вхід до підземелля, я почувала себе мисливицею бальзаківського віку, що вирушила на своє чергове полювання.
Як це зазвичай буває у таких місцях, повітря було насичене міцними ароматами алкоголю, тютюнового диму та енергією, що наче пульсувала пристрастю. Ми насилу протислися крізь натовп і вмостилися біля барної стійки. Я замовила собі «Криваву Мері» та обвела поглядом залу. Навколо люди танцювали, віддаючись архаїчному ритму, що сплітав їх тіла у святковій ейфорії; тручись один об одного, вони доводили себе до вакханального екстазу.
— Ну, що тут у нас? Матусі потрібен новорічний льодяник якомога більшого розміру, бо публіка, бачу, тільки молодшає, — озвався з боку голос Тосі, сповнений звичної іронії.
— Може, це ми постаріли? — відповіла я з не меншим сарказмом.
— Не починай, а як тобі он той? Він нас зацінив коли ми зайшли сюди, — подруга непомітно кивнула на чорнявого чоловіка, який, танцюючи, безрезультатно намагався привернути увагу якоїсь дівчини, — прямо самець. Геркулес, — хихикнула вона, — подивись тільки на цю атлетичну фігуру. А дупка яка! Уф–уф. Просто цукерочка. І як він нею вертить! — Тося з присмаком розтягнула останні слова, лукаво посміхаючись.
Цей хлопець теж зацікавив мене своїми глибокими бурштиновими очима та густими чорними бровами. Саме те для незабутньої ночі. Я вже подумки уявляла собі його оголене підтягнуте тіло з рельєфними м’язами, сталевий прес із шістьма кубиками, що сховані під сорочкою. Він наполегливий — діє пристрасно, нестримно, зриваючи одяг і беручи мене ззаду, по звіриному, без жодного слова, як я люблю. Давай котику, сильніше, плекай цю кицю, так, саме так, проти хутра. Я вся аж напружилася від таких думок, а тілом пронісся електричний заряд, запаливши іскри бажання десь глибоко нижче живота. Як у мене давно не було сексу. Лиш би до стільця не прилипнути від цих хтивих мрій.
Зненацька до мене донісся голос подруги через гамір клубу:
— Це не твій колишній, он напроти нас сидить?
Від цих слів я ледь не впала зі стільця. Різко повернулася й, на свій подив, справді побачила його. Він сидів за столиком у дальньому кутку. Мене наче крижаною водою обдало — ніколи б не подумала зустріти його в цьому богом забутому місці.
— Так, це Жорж, — спокійно відповіла я, намагаючись приборкати у собі цю раптову хвилю емоцій.
— Мерин то посивів, постарів, — зауважила подруга, цокнувши язиком, — Видно, життя добре його покидало. А який дон Жуан був! Жодної спідниці не оминав. Але як тягла не тягай — ловеласом до скону залишиться.
Я мовчала, спостерігаючи за ним. Раптом до його столика підійшла молода, довгонога блондинка. Вона сіла поряд, нахилившись до нього, щось прошепотіла на вухо. Жорж посміхнувся — такою знайомою, впевненою усмішкою, яка колись змушувала тріпотіти моє серце. Мені аж подих перехопило, наче моє минуле знову намагалося заволодіти мною. Колись я була тою наївною, молодою білявкою.
— Ех... — важко зітхнувши, я зробила великий ковток своєї «Кривавої Мері». А на душі стало так гидко, наче туди кіт напаскудив.
З Жоржем ми познайомилися ще в університеті: він мріяв стати адвокатом, а я — художницею. Наші стосунки були палкими, шаленими, побудованими на хіті й задоволенні один одного. Тоді він був для мене всім — цілим всесвітом, найяскравішою зорею в безкрайньому, зоряному небі, яка освітлювала мені шлях навіть у найтемніші ночі. А яким неперевершеним коханцем він був!
Ми були разом майже п’ять років, і здавалося, що наші стосунки здолають будь-які перешкоди. Але в один момент усе раптово завершилося без жодної очевидної причини. Як це часто буває, кілька не вимовлених слів, що зависли у повітрі, декілька сварок на пустому місці, і всі наші мрії, плани, надії йдуть коту під хвіст. Як результат: я сиджу на кухні, схлипуючи, а він мовчки збирає свої речі.
Зараз, озираючись назад, розумію: ми хотіли різного. Він прагнув свободи, легкості, життя без зобов’язань, тоді як я мріяла про сім’ю, про спокій та стабільність. Чому в житті все так складно? Чому воно ніколи не йде так, як ти хочеш? І навіть у коханні потрібно докладати неймовірних зусиль, боротися за нього, замість того щоб просто дозволити йому бути.
Я прямо відчувала, як на мене, накочується хвиля депресії. Треба терміново відволіктися, поки цей смуток не затягнув мене у свої темні підвалини остаточно.
— Щось ми засиділися. Ходімо танцювати! — Тося, мабуть, побачивши мій настрій, запропонувала.
Не замислюючись, я рішуче попрямувала до того чорнявого хлопця, який стояв серед натовпу. Його погляд ковзнув по мені, і я побачила в його очах помітну цікавість з домішками бажання.
Ми навіть не встигли обмінятися словами, як уже закрутилися в ритмі пристрасного танцю. Музика заповнювала все довкола, а наші тіла, мов магніти, притягнулися одне до одного. Я відчувала тепло його дихання, його руки на моїй талії, які все прагнули опуститися нижче, його мускульний, чоловічий аромат змішаний з парфумами, що дурманив мою голову. Танці швидко перетворилися на гру пестощів, яким не було меж, у такт музиці ми плавно переходили від сі-бемоля до фа-дієза, збуджуюсь із кожною секундою.
Його член у штанях, видно зрадівши моїм пестощам, ожив і вирішив заявити про себе. Він підвівся, утворивши грандіозний вигин, який важко було не помітити. Піддаючись спалаху пристрасті, я повільно притискалася до нього своїми сідницями, дозволяючи собі легкі, грайливі рухи. То вгору, то вниз. Далі я вже почала тертися з азартом об цей кам’яний сталактит. Однак, мені цього було замало і я охопила його своїми персиковими дольками, та так, що він аж вперся в куприк, а тоді глибоко занурила в моїй гарячій борозні.
Здавалася, що ось вона — мить насолоди. Але всі мої думки були десь далеко. Якого біса я зустріла свого колишнього саме сьогодні? Так би й жила не знаючи живий він чи мертвий. І це саме тоді, коли я вже почала забувати про нього. Ой як це все осточортіло! Зараз, конче потрібно просто кінчити й забутися. Позбутися цих надокучливих думок, що тягарем тиснули на моє серце.
Я мимоволі кинула погляд у той бік, де сидів Жорж. Його пасія кудись поділася. А він у повній самотності, розслаблено потягував свій улюблений нерозбавлений бурбон з льодом. Ох, цей проклятий серцеїд! Як би я хотіла, щоб зараз його вдарила блискавка або хтось влаштував йому хороший прочухан.
Раптом щось гримнуло, й він різко повернувся, погляд його зупинився на мені. Наші очі зустрілися на мить, але ця мить здалася мені нескінченністю. У пам'яті спалахнули образи: як ми разом, як він називає мене своєю тигрицею, як я пригортаюся до його широких грудей. Він ніжно гладить моє довге волосся, та все здається таким простим і безтурботним. Навіщо ти знову бентежиш моє серце, Жорже?!
Я швидко відвела очі, відчуваючи, як щоки спалахнули жаром, немов у школярки, яку застали, зненацька, за шкодою. Впізнав він мене чи ні? Звичайно, впізнав. Це було зрозуміло у зміні його виразу на його обличчі — легкий подив, змішаний з тінню спогадів.
Але це не закінчилося на тому. Не знаю навіщо я знову підняла погляд, уже більш рішуче. І цього разу наші очі зустрілися по-справжньому. Він застиг, дивлячись на мене. Я теж не могла відірватися від нього.
Перипетія почуттів вирувала в мені, немов буря, що не знала спокою. О, цей погляд! Що змушував мене помирати та знову оживати, від якого я танула й знову замерзала. Він пронизував мене своєю силою, яка була нездоланною, владною, такою, що тремтіли коліна й палав соковитістю мій райський сад. У ньому була вся його сутність — цей залізний кулак, від якого я втрачала самовладання. Він був моїм справжнім володарем, а я, лише його іграшкою, готовою віддатися на поталу. Я розуміла, що він, мов павук, вже обплів мене своїми путами бажання. Я ще намагалася вирватися, але не могла, немов метелик, що летить до світла, знаючи, що це може бути його останнім польотом.
Жорж зробив неспішний ковток бурбона, здавалося, він керував мною без слів, змушуючи продовжувати, та я відчувала, що він бажає, щоб я крутилася, вигиналася, оберталася на цьому члені. Йому це приносило задоволення — я знала, що саме цього він хоче. Щоб я довела себе до оргазму. Ось, вона, справжня я, розпусна до країв повія.
Музика поволі наближалася до фіналу, як і парубок позаду мене, стискаючи моє тіло, наче рятівний жилет, він не стримував своїх поривів. Його член пульсував, що навіть через штани я могла вловити той вологий запах цвіту каштану, який наповнив повітря. Задихаючись від хвилювання, він схилився до мене й тремтячими губами шепотів:
— Дорога мадемуазель, чи можу я пригостити вас чимось?
Я вже не слухала його. Жорж манив мене до себе, а я, немов безумна, йшла до нього. Як та наївна дурепа, чудово розуміючи, що буде боляче, що знову буду жалкувати й плакати в подушку. Але я більше нічого не хотіла, окрім того, щоб опинитися в його обіймах. Відчути його палку пристрасть, відчути себе по-справжньому живою цієї новорічної ночі.