Співати мріяла.
Тепер вода замерзає у клапанах —
Мотор глухне.
Відмінниць беруть у таксистки й лесбійки,
А відмінниці беруть за живе,
Вростають пухлиною, де важко помітити,
Де онколог — із жалем на потилиці —
Плечима знизує:
«Можемо щонайменше спробувати».
Хоча вже боляче дивитись
На світ
Ло.
Тетяна В., втомлена прибиральниця років 50-ти, нагинається, щоб підійняти аркуш
В косу:
«Вісімнадцяте жовтня
Домашня робота
"Кохання — це"
(Відступ два пальці)
На мою думку, кохання — це ім'я і фамілія (напис червоною пастою: "Прізвище") ,
Чекати біля під'їзду і мінятися наклійками (червоною: "Наліпками"),
Бо папа ("Уважніше! Тато!") чекав маму біля під'їзду. Таня дає мені найкращі наклійки (закреслено).
А я їх лю
блю».
Коридор такий довгий і зимний.
— Наліпки, ну...
Жінка в роздумі стукає шваброю по полу, не помічає, як ховає аркуш в карман.
Спомини — низка ран — здригають рами і скло.
Скільки би років та не пройшло,
Скільки би коридорів не замело
Взуттям,
Лише вона спадає на думку,
Її авто в цигарках
І плями, які Тетяна В. обіцяла вивести.
Мабуть, не насмілилася, не встигла.
Кохання — це...
Тетяна В., втомлена прибиральниця років 50-ти, шепоче відповідь,
сподіваючись на дванадцятий бал.
13.11.23
Тепер вода замерзає у клапанах —
Мотор глухне.
Відмінниць беруть у таксистки й лесбійки,
А відмінниці беруть за живе,
Вростають пухлиною, де важко помітити,
Де онколог — із жалем на потилиці —
Плечима знизує:
«Можемо щонайменше спробувати».
Хоча вже боляче дивитись
На світ
Ло.
Тетяна В., втомлена прибиральниця років 50-ти, нагинається, щоб підійняти аркуш
В косу:
«Вісімнадцяте жовтня
Домашня робота
"Кохання — це"
(Відступ два пальці)
На мою думку, кохання — це ім'я і фамілія (напис червоною пастою: "Прізвище") ,
Чекати біля під'їзду і мінятися наклійками (червоною: "Наліпками"),
Бо папа ("Уважніше! Тато!") чекав маму біля під'їзду. Таня дає мені найкращі наклійки (закреслено).
А я їх лю
блю».
Коридор такий довгий і зимний.
— Наліпки, ну...
Жінка в роздумі стукає шваброю по полу, не помічає, як ховає аркуш в карман.
Спомини — низка ран — здригають рами і скло.
Скільки би років та не пройшло,
Скільки би коридорів не замело
Взуттям,
Лише вона спадає на думку,
Її авто в цигарках
І плями, які Тетяна В. обіцяла вивести.
Мабуть, не насмілилася, не встигла.
Кохання — це...
Тетяна В., втомлена прибиральниця років 50-ти, шепоче відповідь,
сподіваючись на дванадцятий бал.
13.11.23