ЛІТО ДОМОТКАНЕ
Любити так...
Любити так, як землю любить дощ.
Цілує ніжно, ніжно, по краплині,
То сильно-сильно,
Як спекотна злива,
То легко й тихо
Тільки моросити
Від до-ре-мі вперед до мі-ре-до...
Любов — тремтливе листячко оливи.
Любити так, як небо любить грім.
Так огортає, котиться, леліє,
То в нім аж мліє,
Тішиться, радіє,
То ще гучніше
Кличе, наче віє,
Від мі-ре-до назад до до-ре-мі.
Любов — олія.
Любити так, як землю любить дощ.
Цілує ніжно, ніжно, по краплині,
То сильно-сильно,
Як спекотна злива,
То легко й тихо
Тільки моросити
Від до-ре-мі вперед до мі-ре-до...
Любов — тремтливе листячко оливи.
Любити так, як небо любить грім.
Так огортає, котиться, леліє,
То в нім аж мліє,
Тішиться, радіє,
То ще гучніше
Кличе, наче віє,
Від мі-ре-до назад до до-ре-мі.
Любов — олія.
***
Фрази твої шматочками
Фрази твої шматочками
В древнім моїм смартфоні.
Светри старі торочимо
Довго і монотонно.
Бавимося моточками,
Котимо між рядками.
Котиками муркочемо.
Літо в нас домоткане.
Фрази твої шматочками
Спрагло ловлю, мов манну.
Втомлено, напророчено
Вкотре мина світанок.
Промені обезточено
Відстані обтинають.
Хочемо чи не хочемо —
Дійдемо до Синаю.
***
Так солодко було…
Так солодко було і концентровано
У концентричнім просторі цукерниці.
Та цукру стало мало і любови нам.
Сушила спрага. Літо прагло вересня.
Ми станули, як спогади, як мріяння,
З камеді часу лю́дського льодяники.
На столику довіри і зневірення
Остигло нам горнятко порцелянове.
***
Світання
Доспілі зірки
Мов яблука з яблуні
Тяжінням земним
Вдарялися в сни
Згасали зірки
Землею не зваблені
Зливались вони
Зі зводом ясним
Світлішала ніч
Душею по сповіді
В обіймах роси
Плачами навзрид
Теплішала ніч
Од віщого спогаду
Ясний її син
Чи Хорс чи Хорив
***
Де гортензій небесні озера…
Де гортензій небесні озера
З переливами сонного сонця
Між клема́тисів* арок у бронзі
Задивились на мить ефемерну.
Де у флоксах* сховалися й зні́ті*,
Як метелики, злякані в зливу,
Небезпечні, магнітно звабливі,
Чарівливо тремкі аконі́ти*.
Де з вуглини народжений сонях
так жагуче квітує й незламно
між червоної рути вогнями...
Там ступає натхнення босоніж
І блукає старим садівничим.
Культивовані плекані душі
Там зростають в родючій подушці
Між пір'їн зеленавих травички…
***
Фрази твої шматочками
В древнім моїм смартфоні.
Светри старі торочимо
Довго і монотонно.
Бавимося моточками,
Котимо між рядками.
Котиками муркочемо.
Літо в нас домоткане.
Фрази твої шматочками
Спрагло ловлю, мов манну.
Втомлено, напророчено
Вкотре мина світанок.
Промені обезточено
Відстані обтинають.
Хочемо чи не хочемо —
Дійдемо до Синаю.
***
Так солодко було…
Так солодко було і концентровано
У концентричнім просторі цукерниці.
Та цукру стало мало і любови нам.
Сушила спрага. Літо прагло вересня.
Ми станули, як спогади, як мріяння,
З камеді часу лю́дського льодяники.
На столику довіри і зневірення
Остигло нам горнятко порцелянове.
***
Світання
Доспілі зірки
Мов яблука з яблуні
Тяжінням земним
Вдарялися в сни
Згасали зірки
Землею не зваблені
Зливались вони
Зі зводом ясним
Світлішала ніч
Душею по сповіді
В обіймах роси
Плачами навзрид
Теплішала ніч
Од віщого спогаду
Ясний її син
Чи Хорс чи Хорив
***
Де гортензій небесні озера…
Де гортензій небесні озера
З переливами сонного сонця
Між клема́тисів* арок у бронзі
Задивились на мить ефемерну.
Де у флоксах* сховалися й зні́ті*,
Як метелики, злякані в зливу,
Небезпечні, магнітно звабливі,
Чарівливо тремкі аконі́ти*.
Де з вуглини народжений сонях
так жагуче квітує й незламно
між червоної рути вогнями...
Там ступає натхнення босоніж
І блукає старим садівничим.
Культивовані плекані душі
Там зростають в родючій подушці
Між пір'їн зеленавих травички…
***
Цикорій
Так поспіхом осик тремтить юрма,
Зеленого чекаючи безвітря.
Цикорій же в ранкових краплях світла
Відтінений бузковим сяйвом хмар.
Цикорій же у кольорі, який
Словами неможливо описати:
Як донечки весняні оченята,
Лавандово-надмо́ряна блакить…
Проноситься кометою трамвай,
Наповнений життям земним, буденним.
Юрма летить в майбутнє на зелене.
Лишається цикорію трава…
***
Кава
Кава стигла,
Півостання кава
На тоненькій гілочці стрічань,
Як тремливе
Яблунятко. Трави
Вже чекають. Часу не втрачай.
Так поспіхом осик тремтить юрма,
Зеленого чекаючи безвітря.
Цикорій же в ранкових краплях світла
Відтінений бузковим сяйвом хмар.
Цикорій же у кольорі, який
Словами неможливо описати:
Як донечки весняні оченята,
Лавандово-надмо́ряна блакить…
Проноситься кометою трамвай,
Наповнений життям земним, буденним.
Юрма летить в майбутнє на зелене.
Лишається цикорію трава…
***
Кава
Кава стигла,
Півостання кава
На тоненькій гілочці стрічань,
Як тремливе
Яблунятко. Трави
Вже чекають. Часу не втрачай.