ЛІТО ДОМОТКАНЕ

Любити так...

Любити так, як землю любить дощ.

Цілує ніжно, ніжно, по краплині,

То сильно-сильно,

Як спекотна злива,

То легко й тихо

Тільки моросити

Від до-ре-мі вперед до мі-ре-до...

Любов — тремтливе листячко оливи.

Любити так, як небо любить грім.

Так огортає, котиться, леліє,

То в нім аж мліє,

Тішиться, радіє,

То ще гучніше

Кличе, наче віє,

Від мі-ре-до назад до до-ре-мі.

Любов — олія.

Фрази твої шматочками

Фрази твої шматочками

В древнім моїм смартфоні.

Светри старі торочимо

Довго і монотонно.

Бавимося моточками,

Котимо між рядками.

Котиками муркочемо.

Літо в нас домоткане.

Фрази твої шматочками

Спрагло ловлю, мов манну.

Втомлено, напророчено

Вкотре мина світанок.

Промені обезточено

Відстані обтинають.

Хочемо чи не хочемо —

Дійдемо до Синаю.

***

Так солодко було…

Так солодко було і концентровано

У концентричнім просторі цукерниці.

Та цукру стало мало і любови нам.

Сушила спрага. Літо прагло вересня.

Ми станули, як спогади, як мріяння,

З камеді часу лю́дського льодяники.

На столику довіри і зневірення

Остигло нам горнятко порцелянове.

***

Світання

Доспілі зірки

Мов яблука з яблуні

Тяжінням земним

Вдарялися в сни

Згасали зірки

Землею не зваблені

Зливались вони

Зі зводом ясним

Світлішала ніч

Душею по сповіді

В обіймах роси

Плачами навзрид

Теплішала ніч

Од віщого спогаду

Ясний її син

Чи Хорс чи Хорив

***

Де гортензій небесні озера…

Де гортензій небесні озера

З переливами сонного сонця

Між клема́тисів* арок у бронзі

Задивились на мить ефемерну.

Де у флоксах* сховалися й зні́ті*,

Як метелики, злякані в зливу,

Небезпечні, магнітно звабливі,

Чарівливо тремкі аконі́ти*.

Де з вуглини народжений сонях

так жагуче квітує й незламно

між червоної рути вогнями...

Там ступає натхнення босоніж

І блукає старим садівничим.

Культивовані плекані душі

Там зростають в родючій подушці

Між пір'їн зеленавих травички…


***

Цикорій

Так поспіхом осик тремтить юрма,

Зеленого чекаючи безвітря.

Цикорій же в ранкових краплях світла

Відтінений бузковим сяйвом хмар.

Цикорій же у кольорі, який

Словами неможливо описати:

Як донечки весняні оченята,

Лавандово-надмо́ряна блакить…

Проноситься кометою трамвай,

Наповнений життям земним, буденним.

Юрма летить в майбутнє на зелене.

Лишається цикорію трава…

***

Кава

Кава стигла,

Півостання кава

На тоненькій гілочці стрічань,

Як тремливе

Яблунятко. Трави

Вже чекають. Часу не втрачай.