Вона ніколи не чекала особливого дня для того, аби бути щасливою. Але того ранку прокинулась із ледь помітним тремтінням, наче від хвилювання. А все через цей дивний аромат запашних троянд. Такий солодкий і такий реальний. Вона збагнула, що дихає повільно, на повні груди. І байдуже, що то лише залишки п’янкого сновидіння.
Їй знову снився він: красивий, загадковий, незбагненний.
— Ти знаєш, що в кожного морозного завитка є своє значення? — спитав кароокий молодик, змушуючи її спертись на стіл та показуючи на вікно. Вона засміялась та вирішила підіграти:
— Немов своя мова?
— Еге ж. Поглянь-но сюди. Оцей, з колючими шипами, означає — гордість; оцей, немов усіяний зірками — бажання; а ось ці, із заокругленими лініями — любов, — і його очі, замість вікна, спинились на її вустах.
Дівчина не стала сором’язливо відвертатись, натомість її пальці, стрімко долаючи простір, лягли просто йому на губи. Змушуючи мовчати. Тремтливий дурман, що спадає з вій, питання чи відповідь? Легкий кивок – невимовлений дозвіл. Чутливі пучки, майже опалені його гарячим подихом, нарешті звільнили місце вустам. Вимогливий, короткий поцілунок, лишень початок. Відповідаючи, поступаючись, дозволяючи більше чи вимагаючи? Шкіра стиснулася під пестощами холодних рук, а жалібний стогін змазався жадібною ніжністю. Його губи зіслизнути вниз плавно й ніжно, немов сніжинка, що, впавши на гаряче тіло, миттю перетворилася у краплю. Поспішили далі: на підборіддя, шию, ключиці, груди, живіт. Її нігті неконтрольовано ввіп’ялися в плечі, як тільки він втягнув ніжну шкіру, змушуючи судинки під нею розбігтись яскравим, нерівномірним маревом. Зірваний стогін, цього разу, прозвучав майже синхронним каноном. Норовливий ґудзик, що не піддався – полетів відірваний вниз. Речей уже немає. Наче ніколи й не було. Його вуста мандрували відомим, немов завчасно прокладеним, шляхом. Так вправно й чуттєво, що дихання дівчини перетворилося в шипіння крізь стиснуті від нетерпіння й очікування зуби. Захоплена й загублена, вона відхилилася на спину, збиваючи велику вазу. Дзвін кришталю висмикнув її зі сну, залишаючи лише несамовитий запах троянд…
Лютневий ранок по-особливому оздобив памороззю вікна машин та вітрини. Йдучи на роботу, вона з цікавістю вивчала новенькі візерунки. Милуючись чи шукаючи? Але раптом дівчина вражено зупинилась, вихоплена з думок і звичної ранкової буденності. Квітковий магазин. А у вітрині — розкішний букет червоних троянд.
«Сама собі? Коли попереду ще цілий робочий день? Без жодного приводу?» – дівчина невпевнено закусила губу. Дзвіночок сповістив флориста про відвідувача й високий кароокий чоловік з посмішкою привітався:
— Доброго ранку, вам допомогти?
Дівчина отетеріло застигла, а потім, недоречно зашарівшись, попросила:
— Букет з вітрини, будь ласка.
Зрештою, вона ніколи не чекала особливого дня для того, аби бути щасливою.