Усі, хто радить авторам початківцям (і не лише початківцям) не витрачати час на творчість, насправді нас люблять. І бажають творчим людям винятково добра.
Ця теза – в основі моєї статті. Як ви розумієте, це припущення спрошує працю над текстом. Однак навряд чи варто завжди керуватись ним у житті, бо можуть бути розчарування.
Отже, нас люблять і щиро наводять аргументи, чому письменникам не варто писати. Не хочеться ображати таких турботливих людей тим, що ми ігноруємо їхні поради мовчки. Тож як заспокоїти доброзичливців? Відповіді на всі аргументи опонентів можна шукати без кінця-краю, тож я обмежилась топ-5своїх улюблених.
Порада перша
«Якщо можеш не писати – не пиши». Це один розумний чоловік сказав. Мо, варто послухатись?
Блискучий афоризм. Легко запам’ятати й навіть вишити хрестиком чи написати каліграфічно й повісити над робочим столом. Можна навіть керуватись ним у творчості. А можна – й не керуватись. Бо насправді будь-хто може не писати: я, ви, ваші знайомі письменники, навіть автори світових бестселерів.
Бо людина не може прожити без повітря, води, їжі, сну й, перепрошую, вчасного відправлення фізіологічних потреб. Це – база, необхідна для існування. Написання текстів сюди не входить. То чому сотні й тисячі людей щодня зв’язують слова в художні тексти на екрані гаджетів чи на папері? Бо йдеться не про існування, а про життя. І їм в житті комфортніше жити тоді, коли вони пишуть ніж коли не пишуть.
Порада друга.
І що корисного в твоєму письменництві? Грамоту дали й читачі лайки на сайті наставили? Краще б ти замість цього влаштувався на пристойну роботу, заробив чимало грошей чи зробив новийремонт чи там ще щось корисне.
Як же я люблю цих прекрасних людей, які майже цілодобово заробляють грубі гроші у відомих корпораціях на важливих посадах! «Майже», бо вони трохи часу відводять на постійні ремонти, порятунок усесвіту, а на додачу дбають, щоб інші не тринькали час на менш масштабні звершення.
Ох, як я їх щиро любою. Тому стійко ігнорую наклепи тих, хто стверджує, що самі порадники чому не обіймають керівні посади у відомих фірмах, а от просто зараз займаються хобі чи й неробством. Адже цього просто не може бути.
Однак чим далі такі супер-люди з їхніми порадами від мене – тим ніжніші почуття викликають. Були б на іншому континенті, я б навіть стривожилась, що вони витрачають частку свого дорогоцінного часу на поради невдячним замість відпочинку. Однак змовчала б. Бо мене про поради такі люди не просять.
Порада третя.
Не варто й братися, із тебе все одно не вийде нічого путнього.
Хм, а порадник нас точно любить? Одне з двох: перед нами видатна пророчиця, скажімо, Кассандра, яка з усієї необмеженої різноманітності ліній майбутнього безпомилково обирає одну й правильну. Або ж від нас вимагають без аргументації довіритись авторитету особистості, що передбачає нам поразку.
Якщо таки з вами розмовляє Кассандра, тож усі пам’ятають міф? Вона могла казати правду й нічого, крім правди, але ніхто її не слухав. Тож і ми не слухаємо, а сідаємо за улюблений гаджет чи за аркуш паперу і врешті пишемо перший абазц.
Якщо раптом перед нами – не пророк, а той, хто претендує на беззастережний авторитет... Знаєте, ми всі – люди дорослі й виховані, робити на зло не будемо. Однак що, невже ні крихти не кортить от просто зараз взятися до писання, аби довести собі, що можливий інший варіант майбутнього?
Порада четверта
Ти точно не напишеш найкращий у світі роман. То чи варто братися за щось менш масштабне?
А порадник, можливо, й не проживає найкраще у світі життя. Однак у моменти, коли не роздає поради без запиту, нічого так людина. Місцями приємна. Та що там… Ми всі зараз, у часи війни, проживаємо не найкращий з усіх можливих варіантів. Але доля роздала карти, інших не буде, то граємо цими.
Що ж до самого «найкращого» роману, то треба уточнити: а за якою версією? Бо існує чимало авторитетних джерел, які визначають оті списки «сто романів, які мусить прочитати кожна освічена людина». А потім у вікіпедії гуманні автори статей розміщують короткий зміст тих романів. Бо не всі беруться читати саме ці тексти навіть при такому заохоченні.
Однак хай так. Теоретично, ваш ще ненаписаний роман може так і не увійти до жодного списку «най-най» і навіть не опиниться у вікіпедії. Хоч може й увійти, врешті. Чи варто за таких умов братися за письменство? А чом би й ні? Бо якщо не взятися, то як ще перевірити, що з цього буде?
Порада п’ята
Світ атакує штучний інтелект. Він замінить усіх письменників у недалекому майбутньому. То нащо вплутуватись у це невдячне заняття саме зараз?
Моя улюблениця серед порад, якщо по секрету. А оскільки вона відносно новенька, то остаточної відповіді не виробила. Користуюся, під настрій, трьома варіантами.
Перший. Уважно дивлюся просто в очі співрозмовника й перепитую: «Майбутнє? У людства є майбутнє?». При цьому намагаюся показати, як високо ціную чужий оптимізм.
Другий. Радісно вигукую: «От, чудово, що ви розумієте це. Штучний інтелект невідворотно наступає. Саме час наостанок влаштувати побільше письменницьких оргій. Щоб було про що згадати потім. Хочете приєднатись як читач? Можете приводити друзів, щоб точно на всіх письменників стало читайликів».
Третій. Вдаюся до теорії змов, головне вірити в те, що говориш. Бо інакше хто повірить: «Ви ж розумієте, що книги, написані ШІ, – то для натовпу? От багатії захочуть мати таку рідкість, як книги, написані людьми. Можливо. в єдиному екземплярі. У сенсі, не будуть ті багатії читати? А що, картинами, із яких зробили вкладення капіталу, щодня милуються? Тут головне створити правильний книжковий ринок, такий як для предметів мистецтва. І той, вправлятися в каліграфії. Чи, навпаки, запускати інформацію, що кострубатий почерк – то родзинка книг, створених людьми. ШІ писати як курка лапою ще не навчили».
Думаю, попереджати, що виголошені вголос такі відповіді можуть створити репутацію дивака, не варто. Та оскільки більшість і так у цьому впевнена, ледь дізнавшись, що перед ними письменник, то чи велика це втрата?Однак усе це можна промовляти подумки. Поки виводиш чи друкуєш перше речення нового твору чи редагуєш уже написаний текст.
Врешті, цей у вас не завжди можуть вірити ті, хто поруч, що прикро. Ви інколи самі можете сумніватись у своїх силах чи здібностях, що ще прикріше. Та текст у вас не сумнівається. Адже чогось спав на думку саме вам і настійливо вимагає поділитися ним зі світом?
P.S. До чого тут слон із заголовку? Була в моєму дитинстві приказка: «Усі кажуть, що не треба, а ти візьми й купи слона…» – і так на будь-які слова у відповідь.
Можливо, я була закатегорична, порадивши того слона не купувати. Клопотів від нього – гора ще й купа. А чи приносить він радість, хтозна, досвіду не маю. Але й письменство, ще й в Україні сьогодні, приносить не менше клопотів. Але тут уже точно можу сказати: і радість також. Тож якщо раптом виникне бажання спробувати, як воно писати ті книги? – то спробуйте. Можливо, письменником, ще й професійним, ви не станете. Але досвід таки буде цікавим і корисним.
Ця теза – в основі моєї статті. Як ви розумієте, це припущення спрошує працю над текстом. Однак навряд чи варто завжди керуватись ним у житті, бо можуть бути розчарування.
Отже, нас люблять і щиро наводять аргументи, чому письменникам не варто писати. Не хочеться ображати таких турботливих людей тим, що ми ігноруємо їхні поради мовчки. Тож як заспокоїти доброзичливців? Відповіді на всі аргументи опонентів можна шукати без кінця-краю, тож я обмежилась топ-5своїх улюблених.
Порада перша
«Якщо можеш не писати – не пиши». Це один розумний чоловік сказав. Мо, варто послухатись?
Блискучий афоризм. Легко запам’ятати й навіть вишити хрестиком чи написати каліграфічно й повісити над робочим столом. Можна навіть керуватись ним у творчості. А можна – й не керуватись. Бо насправді будь-хто може не писати: я, ви, ваші знайомі письменники, навіть автори світових бестселерів.
Бо людина не може прожити без повітря, води, їжі, сну й, перепрошую, вчасного відправлення фізіологічних потреб. Це – база, необхідна для існування. Написання текстів сюди не входить. То чому сотні й тисячі людей щодня зв’язують слова в художні тексти на екрані гаджетів чи на папері? Бо йдеться не про існування, а про життя. І їм в житті комфортніше жити тоді, коли вони пишуть ніж коли не пишуть.
Порада друга.
І що корисного в твоєму письменництві? Грамоту дали й читачі лайки на сайті наставили? Краще б ти замість цього влаштувався на пристойну роботу, заробив чимало грошей чи зробив новийремонт чи там ще щось корисне.
Як же я люблю цих прекрасних людей, які майже цілодобово заробляють грубі гроші у відомих корпораціях на важливих посадах! «Майже», бо вони трохи часу відводять на постійні ремонти, порятунок усесвіту, а на додачу дбають, щоб інші не тринькали час на менш масштабні звершення.
Ох, як я їх щиро любою. Тому стійко ігнорую наклепи тих, хто стверджує, що самі порадники чому не обіймають керівні посади у відомих фірмах, а от просто зараз займаються хобі чи й неробством. Адже цього просто не може бути.
Однак чим далі такі супер-люди з їхніми порадами від мене – тим ніжніші почуття викликають. Були б на іншому континенті, я б навіть стривожилась, що вони витрачають частку свого дорогоцінного часу на поради невдячним замість відпочинку. Однак змовчала б. Бо мене про поради такі люди не просять.
Порада третя.
Не варто й братися, із тебе все одно не вийде нічого путнього.
Хм, а порадник нас точно любить? Одне з двох: перед нами видатна пророчиця, скажімо, Кассандра, яка з усієї необмеженої різноманітності ліній майбутнього безпомилково обирає одну й правильну. Або ж від нас вимагають без аргументації довіритись авторитету особистості, що передбачає нам поразку.
Якщо таки з вами розмовляє Кассандра, тож усі пам’ятають міф? Вона могла казати правду й нічого, крім правди, але ніхто її не слухав. Тож і ми не слухаємо, а сідаємо за улюблений гаджет чи за аркуш паперу і врешті пишемо перший абазц.
Якщо раптом перед нами – не пророк, а той, хто претендує на беззастережний авторитет... Знаєте, ми всі – люди дорослі й виховані, робити на зло не будемо. Однак що, невже ні крихти не кортить от просто зараз взятися до писання, аби довести собі, що можливий інший варіант майбутнього?
Порада четверта
Ти точно не напишеш найкращий у світі роман. То чи варто братися за щось менш масштабне?
А порадник, можливо, й не проживає найкраще у світі життя. Однак у моменти, коли не роздає поради без запиту, нічого так людина. Місцями приємна. Та що там… Ми всі зараз, у часи війни, проживаємо не найкращий з усіх можливих варіантів. Але доля роздала карти, інших не буде, то граємо цими.
Що ж до самого «найкращого» роману, то треба уточнити: а за якою версією? Бо існує чимало авторитетних джерел, які визначають оті списки «сто романів, які мусить прочитати кожна освічена людина». А потім у вікіпедії гуманні автори статей розміщують короткий зміст тих романів. Бо не всі беруться читати саме ці тексти навіть при такому заохоченні.
Однак хай так. Теоретично, ваш ще ненаписаний роман може так і не увійти до жодного списку «най-най» і навіть не опиниться у вікіпедії. Хоч може й увійти, врешті. Чи варто за таких умов братися за письменство? А чом би й ні? Бо якщо не взятися, то як ще перевірити, що з цього буде?
Порада п’ята
Світ атакує штучний інтелект. Він замінить усіх письменників у недалекому майбутньому. То нащо вплутуватись у це невдячне заняття саме зараз?
Моя улюблениця серед порад, якщо по секрету. А оскільки вона відносно новенька, то остаточної відповіді не виробила. Користуюся, під настрій, трьома варіантами.
Перший. Уважно дивлюся просто в очі співрозмовника й перепитую: «Майбутнє? У людства є майбутнє?». При цьому намагаюся показати, як високо ціную чужий оптимізм.
Другий. Радісно вигукую: «От, чудово, що ви розумієте це. Штучний інтелект невідворотно наступає. Саме час наостанок влаштувати побільше письменницьких оргій. Щоб було про що згадати потім. Хочете приєднатись як читач? Можете приводити друзів, щоб точно на всіх письменників стало читайликів».
Третій. Вдаюся до теорії змов, головне вірити в те, що говориш. Бо інакше хто повірить: «Ви ж розумієте, що книги, написані ШІ, – то для натовпу? От багатії захочуть мати таку рідкість, як книги, написані людьми. Можливо. в єдиному екземплярі. У сенсі, не будуть ті багатії читати? А що, картинами, із яких зробили вкладення капіталу, щодня милуються? Тут головне створити правильний книжковий ринок, такий як для предметів мистецтва. І той, вправлятися в каліграфії. Чи, навпаки, запускати інформацію, що кострубатий почерк – то родзинка книг, створених людьми. ШІ писати як курка лапою ще не навчили».
Думаю, попереджати, що виголошені вголос такі відповіді можуть створити репутацію дивака, не варто. Та оскільки більшість і так у цьому впевнена, ледь дізнавшись, що перед ними письменник, то чи велика це втрата?Однак усе це можна промовляти подумки. Поки виводиш чи друкуєш перше речення нового твору чи редагуєш уже написаний текст.
Врешті, цей у вас не завжди можуть вірити ті, хто поруч, що прикро. Ви інколи самі можете сумніватись у своїх силах чи здібностях, що ще прикріше. Та текст у вас не сумнівається. Адже чогось спав на думку саме вам і настійливо вимагає поділитися ним зі світом?
P.S. До чого тут слон із заголовку? Була в моєму дитинстві приказка: «Усі кажуть, що не треба, а ти візьми й купи слона…» – і так на будь-які слова у відповідь.
Можливо, я була закатегорична, порадивши того слона не купувати. Клопотів від нього – гора ще й купа. А чи приносить він радість, хтозна, досвіду не маю. Але й письменство, ще й в Україні сьогодні, приносить не менше клопотів. Але тут уже точно можу сказати: і радість також. Тож якщо раптом виникне бажання спробувати, як воно писати ті книги? – то спробуйте. Можливо, письменником, ще й професійним, ви не станете. Але досвід таки буде цікавим і корисним.
