ДРУГИЙ НОМЕР

ВУЗОЛ НЕСКІНЧЕННОСТІ

ВУЗОЛ НЕСКІНЧЕННОСТІ


«Якщо ворота сприйняття чисті, тоді будь-яка річ осягається людиною в її нескінченності».
У. Блейк
1822 рік, серпень


День перший

Мої вітрила бажають йти у далечінь,

Не стримаю себе.

Шторм у вітрах нескінченний.

Падаю – злітаю – у бруд.


Ранок

Нарешті спокій. Скільки треба мати терпіння, щоб слухати голосіння тітоньки, племінників, благородного дядечки.

Ось це: «Графиня, там дикуни. Виходьте за мене, я все кину до ваших ніг!»

Дайте моїм ногам спокій, любий Річарде. Косі погляди вашої матінки, котра оцінює, хм,любочки-сестрички і ваш батько, що тискає покоївок на кожному перехресті… Ви бажаєте тільки моїх спадщини та титулу… і обід увечері, а вечеря — вночі… і діви радості, що дивляться на балет, наче чорт на перенісся…

Всі. Їду. Куди? Куди мене покликали вночі, уві сні. Дивакувата? Так! Але сон був настільки чистим і виразно чулося: «Південна Америка, Чилі». Юнак… Так не буває, щоб не хотіти пробуджуватися… слухати музику гітари та бачити ЙОГО… Хай там як, я божевільна… Їду, не знаючи, що буде, з надією тікаю від усіх.

День

Маленька каюта, але це мене не турбує. Речей небагато: дві дорожні сукні, дві сукні ошатні, і — сваріться, пані — штані, шаровари Сходу. Теплі речі, спідня білизна — мінімум комфорту та зручностей, максимум свободи від умовностей. Ніяких покоївок, що дбайливо пліткують про твої сни і вчинки. … Або я стаю собою, або батьківщина спливає.

Сном — дійсність приходить —

Океаном витівок,

Вітром сумним шкребеться.

Німтить повітрям.

Вечір

Капітан люб'язний, жінки, в кількості трьох, не дуже настирливі, чоловіки, що кидають погляди на мій талісман. Священик, дізнавшись, куди я їду, жахнувся, повторював: «Нечестивці, кара чекає на всякого, хто до них прийшов!» Щодо нечестивців відповіла, що людей Бог створив за образом та подобою, а люди скрізь люди, у нас теж не медом стелиться життя.

День другий

Ранок

Сонце сховалося за хмари,

Грає у хованки зі мною.

Невисокий ступінь радості

У ноті прибою.

Сонце справді тільки заглянуло. Відразу відсахнулося, викинувши фортель під назвою«мінлива хмарність»… Але так навіть краще… Яскраві сни вночі: розмальовані ідоли, чийсь поклик, срібні поля, монотонні співи екзотичних жінок. Реальність настільки контрастна, що бувають сумніви: я тут чи десь там перебуваю.

Вийшла на палубу. Матроси діловито зображують бурхливу діяльність, хизуючись в майже світлих парусинових платтях.

На сніданок гурман-капітан наказав подати східні солодощі: щербет, рахат-лукум, халву. Смак — невимовний — мед і перець. Балакали про погоду, моду, особливості вживання англійських дієслів (що приємно здивувало), віршування.

День

Нервове очікування стресу

Краще за сам процес?

Сонце вирішило позбиткуватися і з'явилося рівно о дванадцятій, коли пробили склянки. Вийшла на палубу. Вітрила борсаються в марних спробах відшукати вітер. На палубі нікого, тільки біля корми видніє постать у сірому камзолі.

З'являються і стають різкими тіні, ватяний шум заповнює простір навколо. І, наче нервова панночка, я плюхаюся на тисову палубу… не плюхаюся…

Не дали мені впасти... Отямилася — обличчя мокре. Хотіла встати і покарати зухвальця. Не вдалося: корабель закружляло, знову випала із цього світу. Отямилася в незнайомій каюті. На лобі — вогка батистова хустка. Голос м'який кликає мене, а рука наполегливо витягуєнагору з безодні кошмару. Розплющила очі. Десь бачила цей погляд, відчувала руки. Не можу згадати.

— Вам краще?

— Так...

— Моя каюта в повному вашому розпорядженні стільки, скільки вважаєте за потрібне.

— Що зі мною сталося?

— Швидше за все — вживання солодкого та нерівномірний рух корабля. Ваш організм не зміг пристосуватися і відреагував на подразники таким чином.

— А простіше, переїла халви... І взагалі, треба йти у свою каюту.

— Не раджу різко вставати. Зміна позиції може призвести до подальшого погіршення стану. Вам краще залишатися в моїй каюті, щоб відновити функції організму.

Так я залишилася на весь день у каюті цього дивного джентльмена.

Вечір

Мене нагодували з ложечки, немов маленьку дитину (виявилося, це приємно), дізналася багато цікавого про географічні відкриття, про долю світу. Про музику і поезію. Так не буває, щоб інтереси збігалися. Невже сплю, і мандрівка — це сновидіння? Прокинуся й чутиму повчання тітоньки про чоловіків. Це не видіння. Але цього волосся я торкалася уві сні, відчувала ці ніжні та сильні руки, бачила пальці, що спритно перебирали струни. Чула цю ангельську мелодію-прохання «не йди».

Ніч

Залишилася в каюті чужої, але дуже знайомої людини. Проговорили всю ніч, виявили двадцять однаковостей та чотири відмінності у поглядах, деяких спільних знайомих та кілька спільних недоброзичливців.

Він їде досліджувати історію давніх племен, сподівається, що знайде докази спорідненості всіх людських народів.

Від вавилонського стовпотворіння

Часу не так багато минуло,

Пішло плем'я людей гордих.

Довго шукати правди

У трави вічності,

Нескінченністю схиляючи

День.

День третій

Ранок

Сонце гралося тінями, вишукуючи чергову жертву. Жертва знайшлася — я. Сонячний промінь безсоромно заліз мені на груди, почав подорож, намагаючись спуститися нижче, забратися під простирадла. Не пустили його туди — табу. Тепла рука підтягнула покривало і загорнула мене.

Очі сяяли, і промінь сонця, не витримавши конкуренції, тихенько випурхнув.


День четвертий.

Ранок

У вузол день в'яжеться,

Видатиметься минуле майбутнім,

Що йдуть назустріч,

Вранці чи ввечері.


Ми на палубі. Пасажирів ще немає.

— Повідай, — джентльмен кінчиками пальців торкнувся мого амулету, — звідки він у тебе?

— Мама подарувала, мамі — бабуся, бабусі — її мама.

— Це «нескінченний вузол». Ти знаєш, що він означає?

— Уберігає наш рід від нещасть. А ще — символ вічності та руху.

— Не лише. Цей символ вважається одним із восьми найбільш шанованих символів буддизму Тибету. Де за вузол не потягни, скрізь відбувається рух у всіх кінцях. Сансара —нескінченний цикл перероджень. З його допомогою можна відкрити ворота часу або переміститися в інші світи.

Вірила та не вірила. Вимовив: «Довірся мені». Горло перехопило, тільки мовчки кивнула у відповідь. Взяв талісман у ліву руку, права на мить зависла над...

— Дивись!

Сяйво. Сіра площина. Двоє в одязі кольору пожовклої трави. Жінка довірливо притулилася до грудей чоловіка. Обидва дивилися на нас і посміхалися. Руки його ніжно та міцно обіймали… мене? Час застиг. Що це і коли? Це ми? Але де мої коси? Тільки чоловік мало змінився. Знайомі світлі пронизливі очі.

— Це ми? — прошепотіла.

— Безперечно. Ми. Разом. Це буде наше літо. Наш пароль в наступному житті. Ти хотіла б жити у минулому чи у майбутньому?

Подивилася в очі: «Так. З тобою».

— Так і буде. Наша зустріч не випадкова. У нас у роду був такий самий амулет. Передавався по чоловічій лінії. Але батько зник на тому материку, куди ми прямуємо, не встиг передати мені.

— Ти вирушив у такий далекий шлях, щоб знайти батька та родинну коштовність?

— Не тільки. Я бачив сон: талісман, такий схожий на мій, на грудях дівчини. У дівчини дивно-зелені очі та божественна посмішка. А знаєш, — він узяв мої долоні у свої, — цей символ посилює взаємне кохання і є оберегом для закоханих.


***

2022 рік серпень

День перший

День

Медсестричка перетягнула турнікетом ногу воїну, наклала пов'язку на руку. Хлопець застогнав і відкрив очі. Незнайомі й знайомі світлі пронизливі очі.

Поряд бахнуло, почався обстріл. Вона впала на чоловіка, заслоняючи собою.

«Ти прийшла? Це буде наше літо», — почула.

— Що?

Відповіді не дочекалась.

Вечір

В госпіталі, знімаючи одяг з пораненого, побачила на шиї старовинний медальйон —нескінченний вузол.

— Ти одужаєш. Це буде наше літо. Наш пароль в наступному житті.

Здалеку чулася ангельська мелодія-прохання «не йди».

День другий й наступні



Проза