Вагони зрушили з місця, підіймаючи хмари пилу у розпечене повітря після полудня. Клуби брудного диму повисли вгорі, застигнувши на місці сірими плямами. Легкий вітер, що примарно подув з північного сходу, лиш ледь помітно обдав першу лінію людей на пероні, де зупинившись, зник. Спека в самому розпалі липня змушувала знемагати від духоти в переповненому людьми місці. Холі, що стояла вкінці станції, ледь встигнувши зійти з потяга, відразу погналася до виходу за ковтком свіжого повітря. Вона швидко розслабилася, хоч все ще тримала в руках велику валізу. Та головне — важка дорога залишилася позаду.
Гомін привокзального натовпу поступово вщухнув, залишившись десь вдалині. Холі попрямувала далі по вулиці, де повернувши праворуч зовсім скоро опинилася на порозі свого готелю. Хоч вона й не любила зайвої метушні, та цього разу їй схотілося провести відпустку якомога далі від звичного Єллоустоуну. Відтак, не бажаючи втрачати ні години, перепочивши з десять хвилин, після обіду її чекала довгоочікувана прогулянка до Тихого океану.
Дівчина пройшлася вглиб до Оушен парку, звернувши праворуч по вулиці, що вела прямо до пляжу Веніс. Сонце стояло високо, обдаючи своїм палким промінням. Холі подумала, що вже стомилася від спеки, як побачила лінію океану, що змусило забути все те, чим були наповнені її думки до цього. В ногах з’явилися сили, коли хода пришвидшилася. Спрага вже була не така сильна, лиш очі зосереджувалися на лінії горизонту, що відділяла небо від землі, покритої піском. Її обличчя повністю залило сонячне сяйво, тільки та опинилася зовсім близько біля води. Вона заплющила очі й відчула приємне вологе тепло в ногах. Хвиля, що неслася здалеку, заспокоївшись біля берега, ринула до дівчини. Вода океану омила її ноги, вище зросивши своїми краплями тіло. Легкий літній бриз освіжав. Холі стояла і не могла повірити, що вперше за стільки років знову відчула подих океану. Причарувавшись яким, дівчина довгий час не могла зрушити з місця. Коли раптом, навколо стемніло. Тінь, що нависла над її головою, взялася нізвідки. Вона спочатку подумала, що це хмари, котрі на вечір починають затягувати сонце, але таке припущення швидко розсіялося. Злегка розплющувши очі, Холі побачила, що тінь повисла лише над нею. Вода все ще відображала сонячне проміння, змушуючи напружуватися, щоб вгледітись у горизонт. Від чого дівчина, не довго думаючи, повернулася.
— Вибачте, якщо потурбував. Я почав хвилювався коли побачив, що так довго стоїте тут.
Холі підняла свій погляд вище, як побачила перед собою приємного чоловіка середніх років. Красивий, з широкою посмішкою, він виглядав привабливо.
— Все гаразд. Я просто давно не бачила океану... — вона відповіла, не відводячи від нього свого погляду.
Чоловік посміхнувся ще більше, ніж було до цього і його права стопа відсунулася на декілька дюймів вправо, щоб піти. Та потім, той різко зупинився. Він повернувся обличчям до океану. Тепер, заворожені передвечірнім краєвидом, стояли двоє. Холі захотіла ще щось додати, але нічого більше сказати не змогла. Невдовзі людський гомін неквапно стихнув, залишивши їх насолоджуватися тишею поміж шуму хвиль.
— То як вас звати? — врешті, перший заговорив незнайомець.
— Холі.
Сонце вже почало сідати, ховаючи день в сутінках. Як двоє незнайомців, соромлячись взаємної симпатії, намагалися продовжити цей вечір. Чоловік, відчуваючи взаємність, невимушено продовжував вести розмову. Коли Холі, котра говорила менше від нього, в один момент зашарілася, як зрозуміла, що хоче зустрітися з ним наступного дня...
Теплий вітер ринув під русяве довге волосся, заграючи з ним. Ноги загрузли в гарячому піску, а рук доторкалися останні промені жовтогарячого сонця. Голову не покидали думки про чоловіка, що причарував її біля океану. День промайнув довжиною в спогад про вчорашній вечір, тоді як новий наставав. Холі стояла на тому місці, що і вчора. Стукіт серця, перебивав шум океану, а кінчики пальців нервово посмикувалися. Вона чекала на нього, не помічаючи нічого навкруги. Коли однієї миті чоловіча рука доторкнулася до тендітного, жіночого плеча. Холі розслабилася, адже тепер опинилася поруч з ним. Як тільки його тепло огорнуло її, вона розчинилася в солодкому почутті пристрасті. Чоловік притиснув тіло дівчини ближче до себе, коли велика хвиля ринула до їх ніг. Солені краплі зросили обох з голови до ніг. Холі закривши очі, подалася до його губ. Чуттєвий поцілунок пробіг блискавкою по жіночому тілу. Коли вона перестала відчувати землю під ногами, чоловік взявши її на руки, попрямував до пляжного будиночка. Обоє, котрі неволею провели день поодинці, зустрівшись знову, вже не змогли покинути обіймів один одного.
Холі солодко спала, коли крізь сон відчула як прочинилися двері. Мабуть, чоловік пішов по ранкову каву. Промайнула думка в голові дівчини та знову міцно заснути вона незмогла. Лиш дрімаючи, вчергове почула як відчинилися двері. Та ліжко біля неї залишалося пустим. Холі розплющила очі.
— Доброго ранку. Нарешті ви прокинулися.
Вона підвелася з ліжка. Обернулася навкруги. Палата. Холі прокинулася в лікарняній палаті, хоч засинала поруч з ним.
— Все добре?
Знову заговорив лікар. Коли Холі врешті звернула на нього увагу. Чоловік, що так ніжно обіймав ще вчора, зараз відчужено сидів поруч біля її ліжка в білому халаті та розмовляв так ніби не знає її. В неї ледь не розболілася голова, коли вона наважилася запитати.
— Що трапилося?
— Ви отримали сонячний удар, тому вас госпіталізували.
Холі дивилася на нього і не могла повірити, що їй все здалося. Їй кортіло знову опинитися в його обіймах, відчути його доторки. Дівчина заплющила очі, пригадуючи все, що сталося у її снах. Чоловік все ще сидів біля неї. Коли вона взяла його за руку.
— Я вже добре почуваюся. Можливо, прогуляємося сьогодні ввечері узбережжям?
— Гаразд.
Лікар розплився в посмішці, поклавши свою руку на її долоню. Холі непомітно себе вщипнула, щоб впевнитися у реальність того, що відбувається. Її серце почало вириватися з грудей, а кінчики пальців нервово посмикуватися. До кінця відпустки ще залишався тиждень.