МІДНА ОСІНЬ

Мідна осінь


Мідна осінь. Іржа доїдає сонях

десь на дикому полі між двох площин.

Дощ іде ворожити на парасолях,

нащо декому декілька батьківщин.

Парасолі, плямисті, неначе мапи,

підозріло ворушаться і мовчать.

Дощ збирає всі фори та гандикапи,

перелічує шанси, немов курчат.

Уцілілі дороги ведуть до Криму.

Кожен шлях обтинає якась мета.

Мапи вперто ворушаться, як не стримуй.

А придивишся — знову не та й не та.



Ніби вирви, подібні до міток віспи

подірявили план польових робіт.

Ніби взяв і проспав підсумковий іспит —

з отаких, що списав, та й гуляй собі.

Ніби марно торочив про вільний вибір,

випадково схопивши чужий білет.

(Дощ ворожить на вхід у інакший вимір,

де вже більше ніколи не буде зле.)

Ніби правда — стерня, що нестерпно коле

босі ноги, не звиклі до контратак.

(Дощ чіпляється хмарами за «ніколи»

і гуркоче, неначе важкий літак.)



Угрузають у морок сталеві рейки.

Сонце висне на пальмовому гіллі.

Ще від серпня розряджені батарейки

у старих телефонах пророка Іллі.