ТРЕТІЙ НОМЕР

ОСІННІ ВІРШІ

ПОЕЗІЯ
ОСІННІ ВІРШІ



***

Осінні дні погожі та ясні.

Небесна синь над жовтим світом висне.

Пливе пташиний ключ у вишині.

Повітря шкарубке, сухе і прісне.



Тепло руки й замруженість очей.

Мовчати добре у такі хвилини.

І все, що є, — лиш тихий день оцей

Та журавлі, що в піднебессі линуть.



***

По мерехтінню автобану

Крізь сивий присмерок осінній

Це місто вирвалось з туману

Вогнистим розгортанням ліній.



Неоновий розліт проспектів,

Домів громаддя в небо влите,

Мостів ажурні силуети,

Лиск ліхтарів на мокрих плитах.



Це місто мрій, і то вже свято —

До ранку тут навгад бродити

І ненаситно все вбирати

Пожадним зором неофіта.





















ОСІННІ МЕТАМОРФОЗИ



Осінь-спокусниця

Зваблює золотом,

Горнеться, лащиться

Листяним шелестом.



Осінь-підступниця

Вжалює холодом

Кригою шерхлою

Ранків морозяних.



Осінь-мерзотниця

Мжичкою сіється,

Брудом обліплює,

Плеще калюжами.



Осінь-марудниця

Душу висотує

Днями короткими

Та безнадійними.



Осінь-садистка.

Мука ненависна.

Скільки терпіти

Ще залишилося?



Зиму-білявку

Лише би діждатися

З нею забути

Осінь-мучительку!











2