Як передати емоції персонажа?
Є книги, що навічно закарбовуються в душі. Ті, в яких для читача історія персонажа стає трішки і його власною історією.
Грамотно вибудуваний емоційний аспект додає твору достовірності та допомагає читачеві асоціювати себе з героями, переживати разом сюжет.
На що ж потрібно звернути увагу, описуючи емоції персонажа?
Недостатньо назвати емоцію. Так читач не зможе розділити переживання героя. Слід проілюструвати емоцію зовнішніми та/або внутрішніми реакціями (пітливість, дихання, серцебиття, запаморочення, шум у вухах й інші фізіологічні реакції), в поведінці та діях (покашлювання, нав'язливі рухи, маніпулювання предметами, розміщення у просторі) та через жести, пози, міміку, слова, тембр та інтонації. На допомогу автору прийде уявлення про мову тіла і прояви емоцій, які елементарно можна загуглити.
Наприклад, описуючи страх, слід пам’ятати, що в такі моменти у людини можуть з’являтися: прискорене серцебиття, тремтіння, задишка, холодний піт, м’язове чи розумове напруження, нудота, може скрутити живіт; надалі порушується сон, апетит. В роті стає сухо, шкіра блідніє. Змінюється вираз обличчя: на лобі виникають зморшки (глибші в центрі), на шиї — поперечні зморшки від намагання скулитися, широко розплющуються очі (повіки піднімаються значно вище, більше видно білок ока), брови дугоподібно піднімаються і зводяться до перенісся, рот відкривається, перекошується. Поведінковими проявами страху можуть бути надмірна хаотична рухливість (реакція «біжи»), або впадання в ступор (реакція «замри»). Іноді — напад на кривдника (реакція «бий»).
Враховувати індивідуальність героїв. Одну і ту ж емоцію різні люди можуть проживати по-різному. Те, що одного змусить опустити руки, іншого спонукає, зціпивши зуби, боротися до останнього. З твором щось не те, якщо всі персонажі (не зважаючи на їх стать, вік, життєвий досвід, характер) лякаються, зляться, радіють та сумують з однаковою інтенсивністю, тривалістю і глибиною. Щоб цього уникнути, варто описати емоцію, проаналізувати, як її прожили б інші персонажі та чим їхні переживання відрізняються. Слід зрозуміти, що в характері чи минулому персонажа змусить його відреагуватисаме так. А тоді перевірити, чи був підготовлений читач до цієї реакції, чи достатньо він отримав підказок про характер та минуле героя, щоб емоція сприймалася правдивою. Врахування цього значно підвищить психологічну достовірність твору.
Не гіпертрофувати емоції, уникати надмірної драматизації. Люди переважно намагаються приховувати та стримувати свої реакції й рідковпадають у крайнощі в емоційних проявах. За різних умов емоція може набувати різних форм, проявлятися і відчуватися слабше або сильніше. Помилково вважати, що емоція має бути перебільшеною, щоб захопити читача. Зайва драматизація з будь-якого приводу може швидко виснажити і викликатинедовіру. Не варто перетворювати персонажів на героїв мильної опери і змушувати їх постійно реготати, заливатися сльозами, впадати в істерики чи лютувати. Максимально сильні, яскраві та тривалі емоції допустимі й необхідні в окремі моменти історії й мають бути логічно обумовленими.
Показувати емоції в динаміці. Емоція не є сталим поняттям. Згодомвона поступово виснажується, посилюється чи переростає в іншу. Автор має чітко уявляти вихідну емоцію персонажа і те, що він має відчувати в емоційній кульмінації. Варто намітити певні проміжні точки і поступово, поглиблюючи та нагнітаючи, провести читача з персонажем крізь кожну з них. Наприклад, від легкої знервованості й остраху до тривоги та смертельного жаху. Одним із яскравих прикладів є сцена з роману Стівена Кінга «Щасливий шлюб», коли дружина знаходить тайник свого чоловіка-маніяка.
Слід також враховувати стадії прийняття горя, втрат і життєвих змін. Першою реакцією завжди є заперечення. Потім гнів: пошук винних, жалість до себе, дратівливість. Опісля настає стадія торгу чи угоди, відбуваються пошуки компромісу, намагання відтягнути зміни, склеїти розбите. Оскільки повернутися до колишнього життя вже не вийде, людина впадає в депресію. Далі — приймає нову реальність і продовжує життя з урахуванням змін.
Розширювати свій емоційний словник. Крім базових емоцій (гнів, презирство, відраза, гope-страждання, страх, провина, інтерес, радість, сором, подив), існує безліч їх відтінків, складових і похідних. До прикладу, «сум» може відчуватися як: гіркота, туга, скорбота, жалість, відчай, безпорадність, душевний біль, безнадійність, потрясіння, нудьга, печаль, безвихідь, співчуття. Завдання автора — віднайти саме ту, яка максимально точно передасть стан конкретного персонажа в певних умовах.
Визначити емоцію, яка стоїть за мотивами героїв. Мотив виникає з незадоволеної емоційної потреби. Персонаж прагне або отримати щось, що принесе позитивні емоції, або уникнути певного негативного емоційного досвіду чи усунути його наслідки. Істинні емоції та мотиви можуть бути неусвідомлені героєм або приховуватися ним від інших. Розповідаючи історію, слід пам'ятати про те, які емоції насправді рухають персонажів. За агресивною поведінкою може стояти страх, за сумом — ховатися образа, за неприязню —заздрість, за нахабністю — невпевненість. Люди часто можуть применшувати свої заслуги та досягнення, маючи підсвідоме бажання, щоб їх, навпаки, помітили і похвалили. А відчуваючи провину, прагнуть виправдатися (хоча б перед собою) і стають прискіпливими до інших.
Варто описати, чого персонаж хоче, і подумати, чому хоче саме цього. Тоді уявити, що він отримав бажане, відслідкувати, яку його важливу потребу буде закрито (що це йому дасть), і визначити справжній мотив. Наприклад, героєм твору є працівник компанії, який хоче обійти колегу і потрапити на дошку пошани (заздрість). Своїм досягненням він похвалиться всім знайомим, зокрема однокласникам, які ще в школі дражнили його «невдахою» (образа), а може навіть прийде до матері, яка завжди за приклад ставила старшого брата і скаже: «От бачиш. А ти казала, що нічого путнього з мене не вийде…» (ревнощі і потреба у визнанні).
Доброю практикою є уявити, що персонаж прийшов до вас в гості, й детально його розпитати.
Уникати штампів, шаблонів та кліше. До них відносяться вирази та слова, що, зазвичай, першими спадають на думку і які ми неодноразово зустрічаємо в книгах, фільмах, серіалах. Джордж Орвелл називав їх замінниками думки, формою автоматичного письма і знайшов для них оригінальну авторську метафору: «Проза все менше і менше складається зі слів, обраних заради їх смислу, — писав він, — і все більше і більше з фраз, зібраних разом, як секції типового курника».
Штампи звучать стереотипно, видаються фальшивими і не викликають співпереживання. Жодних одиноких сльозинок, що котяться по щоці, сердець, що раптово тріпочуть, широких посмішок — всього того, що вже набило оскому. Власні метафори і порівняння, навіть не досить влучні, набагато кращі, ніж заїжджені шаблони.
Використовувати фразеологізми та звертатися до фольклору. Якщо поки важко вдається знаходити незамусолені образи, знадобляться усталені вирази, приказки та прислів'я, які є втіленням багаторічної народної мудрості, кмітливості й дотепності. До прикладу, сильне бажання персонажа або страх можна описати виразом «аж жижки трусяться/сіпає», для передачі веселого, грайливого настрою буде в нагоді «бісик в очах грає», огиди — «аж з душі верне», насмішки — «брати на кпини», «взяти на баса», для сильних хвилювань — «до живця проймає». Усна народна творчість добре передає емоційні переживання: «совість без зубів, а загризе», «гірша любов від болю, як не дає спокою», «надувся, як півтора нещастя», «серце з перцем, а душа з часником» ібагато-багато інших.
Застосовувати стилістичні прийоми для кращої передачі емоцій.Контролювати довжину речень. В активних сценах із сильними емоціями більш доречними будуть короткі речення без зворотів, зайвих прислівників та прикметників. Довгі, поширені та ускладнені речення дають можливість посмакувати менш інтенсивні емоційні прояви.
В нагоді може стати і прийом алітерації, при якому слова у реченні підбираються таким чином, щоб навмисно створити надмірне повторення звуків і задати необхідні інтонації. Наприклад, Бажан чудово передає звукоряд бою: «Тоді зламать стрункий порив польоту,
І, ревучи, рвонутись віражем,
І розстрілом, коротким, як ножем,
Метал і м’ясо враже розпороти».
А у народному вислові «лаяла, лаяла — насилу село перелаяла» за допомогою перегукування складів відтворюється лемент. Такий прийом слід використовувати дуже дозовано, для підсилення необхідного ефекту.
Опиратися на досвід із реального життя. Вміння спостерігати — важлива якість для автора. Добре вести записи, в яких максимально детально та конкретно фіксувати як власні переживання, так і емоційні реакції оточуючих. Переживаючи сильну емоцію, варто записати відчуття, поглянути в дзеркало та описати вираз обличчя і позу, зафіксувати думки. Спостерігаючи за іншими, відслідковувати, як їхні емоції з’являються, проявляються та змінюються, звертати увагу, як люди намагаються їх приховувати чи контролювати. Згодом ці записи стануть чудовою шпаргалкою для опису емоцій персонажів.
Не перенавантажувати твір зайвим. Емоційна складова має гармонійно вписуватися в історію. Реакції персонажів допомагають розкрити їх характер, рухають вчинки та супроводжують події в тексті. Якщо емоцію можна опустити без шкоди для сюжету, то це варто зробити.
За допомогою книг людина отримує схожі на реальні переживання та досвід. І чим майстерніше і достовірніше автору вдається передати емоційний світ історії, тим більша ймовірність, що читач її ніколи не забуде.
Є книги, що навічно закарбовуються в душі. Ті, в яких для читача історія персонажа стає трішки і його власною історією.
Грамотно вибудуваний емоційний аспект додає твору достовірності та допомагає читачеві асоціювати себе з героями, переживати разом сюжет.
На що ж потрібно звернути увагу, описуючи емоції персонажа?
Недостатньо назвати емоцію. Так читач не зможе розділити переживання героя. Слід проілюструвати емоцію зовнішніми та/або внутрішніми реакціями (пітливість, дихання, серцебиття, запаморочення, шум у вухах й інші фізіологічні реакції), в поведінці та діях (покашлювання, нав'язливі рухи, маніпулювання предметами, розміщення у просторі) та через жести, пози, міміку, слова, тембр та інтонації. На допомогу автору прийде уявлення про мову тіла і прояви емоцій, які елементарно можна загуглити.
Наприклад, описуючи страх, слід пам’ятати, що в такі моменти у людини можуть з’являтися: прискорене серцебиття, тремтіння, задишка, холодний піт, м’язове чи розумове напруження, нудота, може скрутити живіт; надалі порушується сон, апетит. В роті стає сухо, шкіра блідніє. Змінюється вираз обличчя: на лобі виникають зморшки (глибші в центрі), на шиї — поперечні зморшки від намагання скулитися, широко розплющуються очі (повіки піднімаються значно вище, більше видно білок ока), брови дугоподібно піднімаються і зводяться до перенісся, рот відкривається, перекошується. Поведінковими проявами страху можуть бути надмірна хаотична рухливість (реакція «біжи»), або впадання в ступор (реакція «замри»). Іноді — напад на кривдника (реакція «бий»).
Враховувати індивідуальність героїв. Одну і ту ж емоцію різні люди можуть проживати по-різному. Те, що одного змусить опустити руки, іншого спонукає, зціпивши зуби, боротися до останнього. З твором щось не те, якщо всі персонажі (не зважаючи на їх стать, вік, життєвий досвід, характер) лякаються, зляться, радіють та сумують з однаковою інтенсивністю, тривалістю і глибиною. Щоб цього уникнути, варто описати емоцію, проаналізувати, як її прожили б інші персонажі та чим їхні переживання відрізняються. Слід зрозуміти, що в характері чи минулому персонажа змусить його відреагуватисаме так. А тоді перевірити, чи був підготовлений читач до цієї реакції, чи достатньо він отримав підказок про характер та минуле героя, щоб емоція сприймалася правдивою. Врахування цього значно підвищить психологічну достовірність твору.
Не гіпертрофувати емоції, уникати надмірної драматизації. Люди переважно намагаються приховувати та стримувати свої реакції й рідковпадають у крайнощі в емоційних проявах. За різних умов емоція може набувати різних форм, проявлятися і відчуватися слабше або сильніше. Помилково вважати, що емоція має бути перебільшеною, щоб захопити читача. Зайва драматизація з будь-якого приводу може швидко виснажити і викликатинедовіру. Не варто перетворювати персонажів на героїв мильної опери і змушувати їх постійно реготати, заливатися сльозами, впадати в істерики чи лютувати. Максимально сильні, яскраві та тривалі емоції допустимі й необхідні в окремі моменти історії й мають бути логічно обумовленими.
Показувати емоції в динаміці. Емоція не є сталим поняттям. Згодомвона поступово виснажується, посилюється чи переростає в іншу. Автор має чітко уявляти вихідну емоцію персонажа і те, що він має відчувати в емоційній кульмінації. Варто намітити певні проміжні точки і поступово, поглиблюючи та нагнітаючи, провести читача з персонажем крізь кожну з них. Наприклад, від легкої знервованості й остраху до тривоги та смертельного жаху. Одним із яскравих прикладів є сцена з роману Стівена Кінга «Щасливий шлюб», коли дружина знаходить тайник свого чоловіка-маніяка.
Слід також враховувати стадії прийняття горя, втрат і життєвих змін. Першою реакцією завжди є заперечення. Потім гнів: пошук винних, жалість до себе, дратівливість. Опісля настає стадія торгу чи угоди, відбуваються пошуки компромісу, намагання відтягнути зміни, склеїти розбите. Оскільки повернутися до колишнього життя вже не вийде, людина впадає в депресію. Далі — приймає нову реальність і продовжує життя з урахуванням змін.
Розширювати свій емоційний словник. Крім базових емоцій (гнів, презирство, відраза, гope-страждання, страх, провина, інтерес, радість, сором, подив), існує безліч їх відтінків, складових і похідних. До прикладу, «сум» може відчуватися як: гіркота, туга, скорбота, жалість, відчай, безпорадність, душевний біль, безнадійність, потрясіння, нудьга, печаль, безвихідь, співчуття. Завдання автора — віднайти саме ту, яка максимально точно передасть стан конкретного персонажа в певних умовах.
Визначити емоцію, яка стоїть за мотивами героїв. Мотив виникає з незадоволеної емоційної потреби. Персонаж прагне або отримати щось, що принесе позитивні емоції, або уникнути певного негативного емоційного досвіду чи усунути його наслідки. Істинні емоції та мотиви можуть бути неусвідомлені героєм або приховуватися ним від інших. Розповідаючи історію, слід пам'ятати про те, які емоції насправді рухають персонажів. За агресивною поведінкою може стояти страх, за сумом — ховатися образа, за неприязню —заздрість, за нахабністю — невпевненість. Люди часто можуть применшувати свої заслуги та досягнення, маючи підсвідоме бажання, щоб їх, навпаки, помітили і похвалили. А відчуваючи провину, прагнуть виправдатися (хоча б перед собою) і стають прискіпливими до інших.
Варто описати, чого персонаж хоче, і подумати, чому хоче саме цього. Тоді уявити, що він отримав бажане, відслідкувати, яку його важливу потребу буде закрито (що це йому дасть), і визначити справжній мотив. Наприклад, героєм твору є працівник компанії, який хоче обійти колегу і потрапити на дошку пошани (заздрість). Своїм досягненням він похвалиться всім знайомим, зокрема однокласникам, які ще в школі дражнили його «невдахою» (образа), а може навіть прийде до матері, яка завжди за приклад ставила старшого брата і скаже: «От бачиш. А ти казала, що нічого путнього з мене не вийде…» (ревнощі і потреба у визнанні).
Доброю практикою є уявити, що персонаж прийшов до вас в гості, й детально його розпитати.
Уникати штампів, шаблонів та кліше. До них відносяться вирази та слова, що, зазвичай, першими спадають на думку і які ми неодноразово зустрічаємо в книгах, фільмах, серіалах. Джордж Орвелл називав їх замінниками думки, формою автоматичного письма і знайшов для них оригінальну авторську метафору: «Проза все менше і менше складається зі слів, обраних заради їх смислу, — писав він, — і все більше і більше з фраз, зібраних разом, як секції типового курника».
Штампи звучать стереотипно, видаються фальшивими і не викликають співпереживання. Жодних одиноких сльозинок, що котяться по щоці, сердець, що раптово тріпочуть, широких посмішок — всього того, що вже набило оскому. Власні метафори і порівняння, навіть не досить влучні, набагато кращі, ніж заїжджені шаблони.
Використовувати фразеологізми та звертатися до фольклору. Якщо поки важко вдається знаходити незамусолені образи, знадобляться усталені вирази, приказки та прислів'я, які є втіленням багаторічної народної мудрості, кмітливості й дотепності. До прикладу, сильне бажання персонажа або страх можна описати виразом «аж жижки трусяться/сіпає», для передачі веселого, грайливого настрою буде в нагоді «бісик в очах грає», огиди — «аж з душі верне», насмішки — «брати на кпини», «взяти на баса», для сильних хвилювань — «до живця проймає». Усна народна творчість добре передає емоційні переживання: «совість без зубів, а загризе», «гірша любов від болю, як не дає спокою», «надувся, як півтора нещастя», «серце з перцем, а душа з часником» ібагато-багато інших.
Застосовувати стилістичні прийоми для кращої передачі емоцій.Контролювати довжину речень. В активних сценах із сильними емоціями більш доречними будуть короткі речення без зворотів, зайвих прислівників та прикметників. Довгі, поширені та ускладнені речення дають можливість посмакувати менш інтенсивні емоційні прояви.
В нагоді може стати і прийом алітерації, при якому слова у реченні підбираються таким чином, щоб навмисно створити надмірне повторення звуків і задати необхідні інтонації. Наприклад, Бажан чудово передає звукоряд бою: «Тоді зламать стрункий порив польоту,
І, ревучи, рвонутись віражем,
І розстрілом, коротким, як ножем,
Метал і м’ясо враже розпороти».
А у народному вислові «лаяла, лаяла — насилу село перелаяла» за допомогою перегукування складів відтворюється лемент. Такий прийом слід використовувати дуже дозовано, для підсилення необхідного ефекту.
Опиратися на досвід із реального життя. Вміння спостерігати — важлива якість для автора. Добре вести записи, в яких максимально детально та конкретно фіксувати як власні переживання, так і емоційні реакції оточуючих. Переживаючи сильну емоцію, варто записати відчуття, поглянути в дзеркало та описати вираз обличчя і позу, зафіксувати думки. Спостерігаючи за іншими, відслідковувати, як їхні емоції з’являються, проявляються та змінюються, звертати увагу, як люди намагаються їх приховувати чи контролювати. Згодом ці записи стануть чудовою шпаргалкою для опису емоцій персонажів.
Не перенавантажувати твір зайвим. Емоційна складова має гармонійно вписуватися в історію. Реакції персонажів допомагають розкрити їх характер, рухають вчинки та супроводжують події в тексті. Якщо емоцію можна опустити без шкоди для сюжету, то це варто зробити.
За допомогою книг людина отримує схожі на реальні переживання та досвід. І чим майстерніше і достовірніше автору вдається передати емоційний світ історії, тим більша ймовірність, що читач її ніколи не забуде.
