— Назви мені п'ять речей, які ти бачиш.
— Я бачу сходи, бачу стіну під'їзду, сусідку Аллу Іванівну із помаранчевою валізою, бачу власні ноги в рожевих капцях.
— Назви мені чотири речі, які ти можеш помацати.
— Стіна, джинси, сумка із ноутбуком, від цукерки обгортка.
— Тепер – три речі, які ти чуєш.
— Бля. Вибух.
— Дихай: носом вдихай, потім видихай ротом...
— П'ять речей, які я можу побачити: сніг, ожеледиця, сонце скрізь дим помаранчеве, ноги в рожевих капцях, червоне...
— Дихай. Ми тут та зараз з тобою, дихай зі мною разом.
— Три речі, які я чую. Скиглить собака, нявчить кицька, регочуть потвори... Тепер речі, які я можу помацати? Холодна дівчина в рожевих капцях, розкрита валіза сусідки, Алли Іванівни, ожеледиця — я її пещу двома руками.
Ідемо зі мною, будемо там та зараз. Через регіт потвор, помаранчеве, червоне, до речі, те, що я можу понюхати. Ти знаєш, як пахне тільки що вбита вулиця?..
— Дихай. Плескай себе по плечах, дивися на мене.
— Я бачу сходинки, стіну, валізу, сусідку, позаминулий лютий, я бачу водночас Житомир, Франкфурт, Херсон, Мелітополь, я можу жувати цукерку і повзти по вулиці мимо дівчинки у рожевих капцях, при цьому можу розмовляти і посміхатися. Ну що, ти зі мною? Дихай. Чим ти можеш зараз посмакувати? Назві одну річ, що тримають застиглі пальці, назві, що за смак на твоїх губах. Блядь, знову вибух. Дякую і бувай.
— Я бачу сходи, бачу стіну під'їзду, сусідку Аллу Іванівну із помаранчевою валізою, бачу власні ноги в рожевих капцях.
— Назви мені чотири речі, які ти можеш помацати.
— Стіна, джинси, сумка із ноутбуком, від цукерки обгортка.
— Тепер – три речі, які ти чуєш.
— Бля. Вибух.
— Дихай: носом вдихай, потім видихай ротом...
— П'ять речей, які я можу побачити: сніг, ожеледиця, сонце скрізь дим помаранчеве, ноги в рожевих капцях, червоне...
— Дихай. Ми тут та зараз з тобою, дихай зі мною разом.
— Три речі, які я чую. Скиглить собака, нявчить кицька, регочуть потвори... Тепер речі, які я можу помацати? Холодна дівчина в рожевих капцях, розкрита валіза сусідки, Алли Іванівни, ожеледиця — я її пещу двома руками.
Ідемо зі мною, будемо там та зараз. Через регіт потвор, помаранчеве, червоне, до речі, те, що я можу понюхати. Ти знаєш, як пахне тільки що вбита вулиця?..
— Дихай. Плескай себе по плечах, дивися на мене.
— Я бачу сходинки, стіну, валізу, сусідку, позаминулий лютий, я бачу водночас Житомир, Франкфурт, Херсон, Мелітополь, я можу жувати цукерку і повзти по вулиці мимо дівчинки у рожевих капцях, при цьому можу розмовляти і посміхатися. Ну що, ти зі мною? Дихай. Чим ти можеш зараз посмакувати? Назві одну річ, що тримають застиглі пальці, назві, що за смак на твоїх губах. Блядь, знову вибух. Дякую і бувай.