Незнайомці
Поїзд відправлявся о восьмій. За дві хвилини до його неминучого відправлення Олеся бігла пероном, подумки намагаючись відгадати ту вічну загадку: «Нумерація вагонів розпочинається з хвоста потягу». Хтозна, де був той хвіст, а де — голова, коли вона вийшла з підземелля вокзального залу прямісінько на середину довжелезного потягу, що так скидався на казкового Горинича та мав от-от відправитися туди, куди насправді їй їхати зовсім не хотілося.
Плюнувши на всі закони логіки та на своє небажання таки встигнути зайняти своє місце у звичайному плацкарті, Олеся вскочила у перший ліпший вагон. Ну не пропадати ж квитку, оплаченій путівці та перспективам похизуватися новими світлинами в Instagram на фоні засніжених гір. Недарма ж вона вколола губи та придбала цілу торбу модних лахів спеціально для цієї поїздки.
Плацкарт смердів. Сморід варених яєць, давно немитого туалету змішувався з дешевими парфумами та ще з менш дешевим освіжувачем повітря «Морський бриз». Бризом тут і близько не пахло. Олеся вхопилася за липку ручку брудних дверей та усвідомила всю фатальність свого спонтанного рішення. Проте дороги назад вже не було. Хвиля руху відкинула її до холодного металу стіни, застукотіли колеса, потяг відправився рівно о восьмій.
Пощастило чи то інтуїція не підвела, але вона наосліп втрапила саме до потрібного десятого вагона. Як і годиться, згідно з класикою жанру, її нижня полиця виявилася вже зайнятою скандальною бабцею. Надія на спокійну релаксову подорож розвіялась разом зі смородом «Морського бризу». З неабияким розмахом, закинувши важкеньку валізу на верхню полицю, Олеся попрямувала до тамбура. Хотілося курити та плакати.
Сам нечистий смикнув її погодитися на цю авантюру. Зустріти Новий рік у якомусь санаторії з купою незнайомих людей, віддати чи не останні гроші за дурнувату червону сукню, в якій вона схожа на звичайнісіньку шльондру. Ще й синці на неприродно пухких вустах після мілілітру гіалуронової кислоти не зійшли. І, як вишенька на торті, доведеться чи не всю ніч калатати у смердючому поїзді. Коли колежанка Ірка запропонувала за пів ціни цю путівку на десять днів до гірського санаторію з цілющою водичкою, триразовим харчуванням та гала вечерею у новорічну ніч, Олеся на диво швидко погодилася. З Іриних слів, її свекруха прихворіла за тиждень до поїздки, а кошти вже сплачені, квиток придбаний, шкода що пропаде така нагода відпочити, оздоровитися та ще й Новий рік зустріти не де-небудь, а в самому серці Карпат.
В Олесі було три поганих звички — нераціонально витрачати останні гроші, курити та швидко приймати безглузді рішення. Ну ось і розплата — потяг безжально віддаляє її від затишної квартирки, спустошена кредитка нагадує про те, що в новий рік вона ввійде з величезним банківським боргом, а купу нового лахміття в дешевенькій валізі навряд чи вдасться повернути в магазин.
Електронка приречено спалахнула червоним вогником, сповіщаючи про те, що заряд скінчився й насолодитися екзотичним «Персик-Манго» у брудному тамбурі вже навряд чи вдасться. Притуливши голову до холодного вікна, Олеся зітхнула та вкотре пожалкувала про ідіотську витівку. За вікном сутеніло, потяг набирав швидкість.
— Застудитесь, — пролунав позаду незнайомий голос.
Олеся рвучко повернулася та опинилася майже в обіймах незнайомого чоловіка. В темряві вона не могла роздивитися незнайомця, лише вловила приємний аромат дорогого парфуму та майже відчула мʼякість його кашемірового светра. Незнайомець стояв близько. Занадто близько. Від несподіванки в горлі пересохло, долоні спітніли, її погляд зачепився за червоний важіль стоп-крана на стіні, та вчасно згадавши про свою звичку приймати необдумані рішення, Олеся зробила крок назад та, опинившись на безпечній відстані, нарешті підняла очі та подивилася на чоловіка.
Високий, кремезний, злегка за сорок, в темних кучерях проблискує сивина, а жорстка щетина схоже не так давно побувала у дбайливих руках якогось модного барбера. Чоловік був неабияк привабливий, а відсутність обручки на правій руці робила його ще привабливішим.
— Не переживайте, не застуджусь. Не маленька, — нащось бовкнула та одразу про це пошкодувала.
Олеся відчула, як щоки зрадництво спалахнули, а в животі затанцювали пришелепкуваті метелики. Напроти неї в брудному тамбурі клацнула запальничка та клубок запашного гіркого диму огорнув двох випадкових попутників, пасажирів швидкісного експреса.
— Пригостите сигаретою, — чомусь прошепотіла та наважилася подивитися в очі незнайомцю.
— Ну як не маленька, то пригощайся, — бісики в темних очах чоловіка немов насміхалися з її безпорадності у цьому холодному тамбурі.
Він знову підійшов надто близько. Занадто близько, аби вдруге клацнути запальничкою та немов необачно торкнутися її волосся, ковзнути по плечу та врешті затриматися на її холодних пальцях, допомагаючи підкурити.
— Куди прямуєш, дівчинко? — трохи зверхньо запитав, безсоромно оглядаючи її з ніг до голови.
Олеся з насолодою випустила тонкий струмок нікотинового дурману та з викликом подивилася на чоловіка.
— В санаторій, на відпочинок. З подругами їду, — нащось додала, немов цей факт гарантував якусь безпеку.
— А ви? — цікавість все-таки взяла гору та відкинувши сором’язливість разом з пасмом довгого каштанового волосся, Олеся знову затягнулася позиченою цигаркою та відчула нестримне бажання торкнутися жорсткої щетини, притулитися до мʼякого кашеміру та закинути руки на ці кремезні плечі.
— По роботі. Симпозіум істориків-архівістів. Може зі мною поїдеш, маленька? — самовпевнено, чи то жартуючи, чи ні, незнайомець поглядом роздягав дівчину, притискав до брудного металу обшарпаного вагона. Бісики в темних очах спалахнули знову, випробовуючи її стійкість. — Ти ж сумувала тут одна, мабуть, мене чекала?
Олеся, не очікуючи на таку пропозицію, втиснулася до рятівних дверей та вже з викликом відповіла.
— Та наче не домовлялися. Мене вже подруги зачекалися. Гарного вечора.
— Не спіши, — чоловік накрив її руку, що трималася за двері та зненацька стиснув своєю.
Немов розряд струму пробіг її тілом, паралізував свідомість, кудись відкинув страх та обачність. Хтозна, чи те саме відчувають жертви з кримінальних хронік, або ж звичайний інстинкт змусив її тіло піддатися та забути про будь-які настанови та правила. Вже за мить вона відчула сухі губи на своїй шиї, колюча щока залишила подряпину десь зверху її ключиці. Не зчулася, як руками вже перебирала його волосся та вдихала аромат дорогого парфуму. Той поцілунок стався так природно, немов це зовсім не вони зустрілися пʼять хвилин тому, на протязі між вагонами швидкісного експреса. Ще не дотлів недопалок на підлозі й до наступної станції залишалося сорок хвилин, а він цілував її як востаннє. Вона — його як вперше.
Коли сильні руки ковзнули нижче її плечей, шукаючи продовження задоволення, Олеся врешті вирвалася з міцних обіймів. Смердючий вагон неочікувано став прихистком від грішних думок та раптового запаморочення. Незнайомець залишився у тамбурі. Ватні ноги понесли її до чотирнадцятого місця на верхній полиці, де ніхто й не помітив її відсутності. Бабця з апетитом їла копченого оселедця. Олесю занудило. До рятівної станції залишалося сорок хвилин.
Засніжений санаторій в горах зустрів святковою метушнею. Переступивши поріг затишного номера Олеся нарешті перестала картати себе за те, що не зійшла з поїзда проти ночі, не повернулася додому. Про нічного незнайомця з тамбура згадувати не хотілося, однак подряпина на ключиці красномовно свідчила про зворотне. Безсонна ніч далася взнаки, втома пересилила бажання спуститися донизу та дослідити принади тризіркового готелю, яким насправді виявився санаторій, Олеся впала на мʼяке ліжко, закопирсалася у невагому подушку та солодко заснула.
Прокинулася коли за вікном сутеніло, червоне сонце ховалося за верхівки гір, в коридорі чувся стукіт підбор, лунав веселий сміх, наближалася новорічна ніч. Чи не вперше в житті вона відчула гіркоту в серці. Це ж треба бути такою самотньою, щоб напередодні нового року одній вирушити чортзна-куди, опинитися цілковито на самоті серед щасливих сімей, закоханих пар, гамірних компаній. Сльози пекучою грудкою застрягли у горлі, готуючись нестримним потоком вирватися назовні, але її погляд раптом впав на валізу, що так і залишалася нерозібраною стовбичити посеред кімнати.
— Пофіг, — сказала сама собі та рішуче скочила з ліжка.
Гаряча вода у душі струменіла по тонкому стану та змивала втому. Олеся стояла гола та споглядала себе у великому готельному дзеркалі.
— Ну, хай буде, що буде. Дороги назад немає. Будемо святкувати. Привіт, Вероніко, — дзвінко засміялася сама до себе.
Ідея назватися вигаданим іменем прийшла спонтанно. Кращого не надумала, але нехай вже так. Все одно ліпше, ніж проплакати на самоті в цій глухомані ще й в новорічну ніч.
Спочатку висушити довге волосся, нанести легкий макіяж. Стоп, це ж Олеся майже не фарбується, так хіба що трохи — туш і блиск для губ. Але ж з дзеркала дивиться Вероніка, тому темні тіні, ідеальні стрілки новою підводкою, обовʼязково рум’яна, блискучий хайлайтер. Останній штрих — червона помада гладким глянцем лягла на пухкі губи й Олесю вже рідна мама не впізнала б. Фатальна жінка хтиво посміхалася з відображення, немов питаючи: «І що ж далі, дівчинко? Як далеко ти зможеш зайти?»
З валізи витрусила гору нового ганчір’я, смикнула за етикетку з червоної сукні аби не передумати. Чорний прозорий бюстгальтер сів як влитий, трусики з комплекту так і просили до пари одягнути незвичні панчохи.
— Це ж треба! А нова білизна таки додає впевненості та грайливого настрою, — посміхнулася сама собі.
Ну ось і настала черга червоної сукні. У звичайному житті в такій вона і порогу б власного дому не переступила. Шалено коротка, обтисла, ще й з глибоким вирізом ця сукня так і просилася до пригод. Наостанок парфуми — густа хмара гіркої карамелі остаточно приховала Олесю від самої себе та поступилася дорогою Вероніці — впевненій, розкутій та особливо звабливій. Ця незнайомка сиділа на розібраному ліжку, споглядаючи себе у дзеркалі. Червоний шовк сукні вдало підкреслював темне волосся, вкладене густими хвилями, багряні вуста вигиналися у посмішці, випускаючи клубки диму з електронної сигарети. Наостанок – високі підбори й уперед на зустріч пригодам та необдуманим рішенням. Диво новорічної ночі здавалося було так близько, десь там – за дверима готельно-санаторного номера, десь там — серед дзвону кришталевих келихів, серед гучних пісень, дорогих чоловічих костюмів та вишуканих суконь їх супутниць.
Олеся, чи то вже Вероніка попрямувала до ліфта, аби за мить стати частиною загального свята, забути про себе справжню та зіграти роль, до якої не було репетицій. Дива не сталося. Святкова гала вечеря виявилася звичайнісінькою шведською лінією. Вздовж вузького прилавка сновигали чомусь похмурі люди у повсякденному одязі, ніякого дизайнерського вбрання, кришталю та свічок. Сумна одинока ялинка посеред залу та велика металева посудина з Олівʼє — ось і всі атрибути свята.
Олеся у своєму вбранні могла б сміливо конкурувати з ялинкою та її перемога була б очевидною. Погляди усього залу були прикуті саме до неї, Олесині щоки почали нестримно горіти під густим шаром рум’ян та хайлайтеру, ноги на височенних підборах втрачали рівновагу, а сукня під прискіпливими поглядами консервативного натовпу ставала ще коротшою. Схопивши склянку з шампанським, Олеся пішла до виходу.
Звісно вона переплутала двері та замість фоє з ліфтом опинилася на відкритій терасі. Випивши кількома спраглими ковтками холодне шампанське, Олеся озирнулася. Поблизу стояло кілька чоловіків і ті, дякувати Богу, не звертали на неї жодної уваги. Холодний вітер нещадно шмагав оголені плечі, повертаючи дівчину в жорстоку реальність.
— Чудес не буває, дівчинко. Іди зʼїж Олівʼє та повертайся до номера спати, — шепотів у голові її власний голос.
Та Вероніці було не так вже й холодно. Діставши з сумочки електронку, вона з викликом подивилася на чоловіків, що курили неподалік.
Високий з густими сивими кучерями чоловік у довгому чорному пальто замовк на півслові та подивися на неї пронизливим поглядом. Їхні очі зустрілися через стіну запашного диму, як і минулого вечора у тамбурі. Незнайомець із потягу.
Вони дивилися один одному у вічі: він посміхався своєю нахабною посмішкою, а вона з викликом не відводила погляд. Олеся б так не зробила, але у Вероніки був інший план.
— Дівчинко, це ж доля, — щасливо засміявся та знову так близько підійшов. Занадто близько. Всього кілька сантиметрів відділяли її від міцних плечей і сухих гарячих вуст. Вона вловила вже знайомий запах дорогих парфумів, трохи алкоголю та гіркого тютюну.
Вероніка була напоготові. Від соромʼязливої дівчинки й слід простиг, а тому з відповіддю не забарилася:
— Схоже ви мене переслідуєте. І тут знайшли.
Він скинув довге пальто, загорнув її плечі у затишну важку матерію.
— Взагалі не очікував тебе тут побачити, на зібранні істориків. Серед нудної публіки таке диво. А кажуть, що чудес не буває. Як тебе звати, диво?
— Вероніка, — не задумуючись ані на мить швидко відповіла. Ковтнула знову персиковий пар та щільніше закуталася у чоловіче пальто, — То ви вчений історик? Справді?
Він дивився на неї тим самим поглядом, ковзав по гладкому шовку відвертої сукні.
— Справжній вчений, доктор наук та професор. У нас тут симпозіум. На новий рік, уявляєш? Така нудьга. Ти мій рятунок, дівчинко. Замерзла? — провів долонею по її щоці, спустився шиєю, ковзнув під власне пальто на тонкому дівочому стані, його рука звичним маршрутом попрямувала до грудей, їх верхівки загострилися і це породило нестримну силу його жаги. Не зустрівши спротиву він продовжував пестити її. Його пальці перекочували через тонку матерію сукні до її потаємних принад, він притиснувся ще ближче й вона відчула міць його бажання. Прошепотів гаряче: — Ходімо зі мною, дівчинко.
Вона пішла слухняно, хай би що там попереду не чекало, куди б він її не повів, Олеся слухняно йшла за ним. Його рука міцно тримала її поки вони йшли через залу зі шведським столом і нудними істориками, йшли довгим коридором та підіймалися ліфтом. Олеся як загіпнотизована слідувала за ним, забувши про все. Зупинившись перед дверима його номера, він знову її поцілував. Його губи були сухими, його запах зводив її з розуму та відпихав від тієї межі дозволеності, яку вона накреслила сама ж собі.
— Зайдеш? — запитав пошепки.
За дверима було темно, але світло стало б зайвим. Він підштовхнув її вглиб кімнати, притис до стіни та задер коротку сукню. Олеся застогнала та вкусила його за шию. Це збудило його ще більше. Сукня полетіла на підлогу, за нею бюстгальтер та трусики. Вона стояла перед ним в одних панчохах, чорне мереживо яких виблискувало при місячному світлі. Він взяв її біля стіни, їхні спітнілі тіла сплелися в одне ціле, вони рухалися в унісон, зливаючись знову й знову.
А потім було широке ліжко де вони, нарешті наситившись одне одним, лежали в обіймах. І були довгі розмови, були палкі поцілунки й була призначена зустріч, яка так і не сталася. Йому — сорок шість, а їй — двадцять два й вони не мали ніколи зустрітися. Вже завтра він повернеться до рідного Чернігова, а вона за десять днів у свою затишну квартирку в Ірпінь. Але не зараз. То буде потім. А поки ця ніч була лише для них двох. За вікном невпинно падав сніг на й без того засніжені гори, темна карпатська ніч вкривала щільним хутром від допитливих поглядів двох незнайомців, що випадково зустрілися в цьому світі.
З фоє долинала гучна музика. Вже класична Сердючка оптимістично віщувала занудним історикам «Ха-ра-шо. Всьо будєт ха-ра-шо».
Пірнали у стрімкий вирій простору останні хвилини року, летіли до всесвіту, розчинені дрібним попелом на дні келихів, численні бажання. Цей новий рік мав стати найщасливішим, саме у ньому мали реалізуватися амбітні задуми, здійснитися чиїсь великі найсміливіші мрії. Цей рік мав стати роком великих досягнень, гучних відкриттів, роком здійснених надій та сподівань.
В небі спалахнуло різнобарвне багаття першого феєрверку, а за ним десятки інших. Від святкових гучних вибухів здригалася втомлена за рік українська земля та завмирали від радісного захвату людські серця. Водограями падали яскраві вогні, рясно освічуючи все довкола.
Настав Новий 2022 рік.
Поїзд відправлявся о восьмій. За дві хвилини до його неминучого відправлення Олеся бігла пероном, подумки намагаючись відгадати ту вічну загадку: «Нумерація вагонів розпочинається з хвоста потягу». Хтозна, де був той хвіст, а де — голова, коли вона вийшла з підземелля вокзального залу прямісінько на середину довжелезного потягу, що так скидався на казкового Горинича та мав от-от відправитися туди, куди насправді їй їхати зовсім не хотілося.
Плюнувши на всі закони логіки та на своє небажання таки встигнути зайняти своє місце у звичайному плацкарті, Олеся вскочила у перший ліпший вагон. Ну не пропадати ж квитку, оплаченій путівці та перспективам похизуватися новими світлинами в Instagram на фоні засніжених гір. Недарма ж вона вколола губи та придбала цілу торбу модних лахів спеціально для цієї поїздки.
Плацкарт смердів. Сморід варених яєць, давно немитого туалету змішувався з дешевими парфумами та ще з менш дешевим освіжувачем повітря «Морський бриз». Бризом тут і близько не пахло. Олеся вхопилася за липку ручку брудних дверей та усвідомила всю фатальність свого спонтанного рішення. Проте дороги назад вже не було. Хвиля руху відкинула її до холодного металу стіни, застукотіли колеса, потяг відправився рівно о восьмій.
Пощастило чи то інтуїція не підвела, але вона наосліп втрапила саме до потрібного десятого вагона. Як і годиться, згідно з класикою жанру, її нижня полиця виявилася вже зайнятою скандальною бабцею. Надія на спокійну релаксову подорож розвіялась разом зі смородом «Морського бризу». З неабияким розмахом, закинувши важкеньку валізу на верхню полицю, Олеся попрямувала до тамбура. Хотілося курити та плакати.
Сам нечистий смикнув її погодитися на цю авантюру. Зустріти Новий рік у якомусь санаторії з купою незнайомих людей, віддати чи не останні гроші за дурнувату червону сукню, в якій вона схожа на звичайнісіньку шльондру. Ще й синці на неприродно пухких вустах після мілілітру гіалуронової кислоти не зійшли. І, як вишенька на торті, доведеться чи не всю ніч калатати у смердючому поїзді. Коли колежанка Ірка запропонувала за пів ціни цю путівку на десять днів до гірського санаторію з цілющою водичкою, триразовим харчуванням та гала вечерею у новорічну ніч, Олеся на диво швидко погодилася. З Іриних слів, її свекруха прихворіла за тиждень до поїздки, а кошти вже сплачені, квиток придбаний, шкода що пропаде така нагода відпочити, оздоровитися та ще й Новий рік зустріти не де-небудь, а в самому серці Карпат.
В Олесі було три поганих звички — нераціонально витрачати останні гроші, курити та швидко приймати безглузді рішення. Ну ось і розплата — потяг безжально віддаляє її від затишної квартирки, спустошена кредитка нагадує про те, що в новий рік вона ввійде з величезним банківським боргом, а купу нового лахміття в дешевенькій валізі навряд чи вдасться повернути в магазин.
Електронка приречено спалахнула червоним вогником, сповіщаючи про те, що заряд скінчився й насолодитися екзотичним «Персик-Манго» у брудному тамбурі вже навряд чи вдасться. Притуливши голову до холодного вікна, Олеся зітхнула та вкотре пожалкувала про ідіотську витівку. За вікном сутеніло, потяг набирав швидкість.
— Застудитесь, — пролунав позаду незнайомий голос.
Олеся рвучко повернулася та опинилася майже в обіймах незнайомого чоловіка. В темряві вона не могла роздивитися незнайомця, лише вловила приємний аромат дорогого парфуму та майже відчула мʼякість його кашемірового светра. Незнайомець стояв близько. Занадто близько. Від несподіванки в горлі пересохло, долоні спітніли, її погляд зачепився за червоний важіль стоп-крана на стіні, та вчасно згадавши про свою звичку приймати необдумані рішення, Олеся зробила крок назад та, опинившись на безпечній відстані, нарешті підняла очі та подивилася на чоловіка.
Високий, кремезний, злегка за сорок, в темних кучерях проблискує сивина, а жорстка щетина схоже не так давно побувала у дбайливих руках якогось модного барбера. Чоловік був неабияк привабливий, а відсутність обручки на правій руці робила його ще привабливішим.
— Не переживайте, не застуджусь. Не маленька, — нащось бовкнула та одразу про це пошкодувала.
Олеся відчула, як щоки зрадництво спалахнули, а в животі затанцювали пришелепкуваті метелики. Напроти неї в брудному тамбурі клацнула запальничка та клубок запашного гіркого диму огорнув двох випадкових попутників, пасажирів швидкісного експреса.
— Пригостите сигаретою, — чомусь прошепотіла та наважилася подивитися в очі незнайомцю.
— Ну як не маленька, то пригощайся, — бісики в темних очах чоловіка немов насміхалися з її безпорадності у цьому холодному тамбурі.
Він знову підійшов надто близько. Занадто близько, аби вдруге клацнути запальничкою та немов необачно торкнутися її волосся, ковзнути по плечу та врешті затриматися на її холодних пальцях, допомагаючи підкурити.
— Куди прямуєш, дівчинко? — трохи зверхньо запитав, безсоромно оглядаючи її з ніг до голови.
Олеся з насолодою випустила тонкий струмок нікотинового дурману та з викликом подивилася на чоловіка.
— В санаторій, на відпочинок. З подругами їду, — нащось додала, немов цей факт гарантував якусь безпеку.
— А ви? — цікавість все-таки взяла гору та відкинувши сором’язливість разом з пасмом довгого каштанового волосся, Олеся знову затягнулася позиченою цигаркою та відчула нестримне бажання торкнутися жорсткої щетини, притулитися до мʼякого кашеміру та закинути руки на ці кремезні плечі.
— По роботі. Симпозіум істориків-архівістів. Може зі мною поїдеш, маленька? — самовпевнено, чи то жартуючи, чи ні, незнайомець поглядом роздягав дівчину, притискав до брудного металу обшарпаного вагона. Бісики в темних очах спалахнули знову, випробовуючи її стійкість. — Ти ж сумувала тут одна, мабуть, мене чекала?
Олеся, не очікуючи на таку пропозицію, втиснулася до рятівних дверей та вже з викликом відповіла.
— Та наче не домовлялися. Мене вже подруги зачекалися. Гарного вечора.
— Не спіши, — чоловік накрив її руку, що трималася за двері та зненацька стиснув своєю.
Немов розряд струму пробіг її тілом, паралізував свідомість, кудись відкинув страх та обачність. Хтозна, чи те саме відчувають жертви з кримінальних хронік, або ж звичайний інстинкт змусив її тіло піддатися та забути про будь-які настанови та правила. Вже за мить вона відчула сухі губи на своїй шиї, колюча щока залишила подряпину десь зверху її ключиці. Не зчулася, як руками вже перебирала його волосся та вдихала аромат дорогого парфуму. Той поцілунок стався так природно, немов це зовсім не вони зустрілися пʼять хвилин тому, на протязі між вагонами швидкісного експреса. Ще не дотлів недопалок на підлозі й до наступної станції залишалося сорок хвилин, а він цілував її як востаннє. Вона — його як вперше.
Коли сильні руки ковзнули нижче її плечей, шукаючи продовження задоволення, Олеся врешті вирвалася з міцних обіймів. Смердючий вагон неочікувано став прихистком від грішних думок та раптового запаморочення. Незнайомець залишився у тамбурі. Ватні ноги понесли її до чотирнадцятого місця на верхній полиці, де ніхто й не помітив її відсутності. Бабця з апетитом їла копченого оселедця. Олесю занудило. До рятівної станції залишалося сорок хвилин.
Засніжений санаторій в горах зустрів святковою метушнею. Переступивши поріг затишного номера Олеся нарешті перестала картати себе за те, що не зійшла з поїзда проти ночі, не повернулася додому. Про нічного незнайомця з тамбура згадувати не хотілося, однак подряпина на ключиці красномовно свідчила про зворотне. Безсонна ніч далася взнаки, втома пересилила бажання спуститися донизу та дослідити принади тризіркового готелю, яким насправді виявився санаторій, Олеся впала на мʼяке ліжко, закопирсалася у невагому подушку та солодко заснула.
Прокинулася коли за вікном сутеніло, червоне сонце ховалося за верхівки гір, в коридорі чувся стукіт підбор, лунав веселий сміх, наближалася новорічна ніч. Чи не вперше в житті вона відчула гіркоту в серці. Це ж треба бути такою самотньою, щоб напередодні нового року одній вирушити чортзна-куди, опинитися цілковито на самоті серед щасливих сімей, закоханих пар, гамірних компаній. Сльози пекучою грудкою застрягли у горлі, готуючись нестримним потоком вирватися назовні, але її погляд раптом впав на валізу, що так і залишалася нерозібраною стовбичити посеред кімнати.
— Пофіг, — сказала сама собі та рішуче скочила з ліжка.
Гаряча вода у душі струменіла по тонкому стану та змивала втому. Олеся стояла гола та споглядала себе у великому готельному дзеркалі.
— Ну, хай буде, що буде. Дороги назад немає. Будемо святкувати. Привіт, Вероніко, — дзвінко засміялася сама до себе.
Ідея назватися вигаданим іменем прийшла спонтанно. Кращого не надумала, але нехай вже так. Все одно ліпше, ніж проплакати на самоті в цій глухомані ще й в новорічну ніч.
Спочатку висушити довге волосся, нанести легкий макіяж. Стоп, це ж Олеся майже не фарбується, так хіба що трохи — туш і блиск для губ. Але ж з дзеркала дивиться Вероніка, тому темні тіні, ідеальні стрілки новою підводкою, обовʼязково рум’яна, блискучий хайлайтер. Останній штрих — червона помада гладким глянцем лягла на пухкі губи й Олесю вже рідна мама не впізнала б. Фатальна жінка хтиво посміхалася з відображення, немов питаючи: «І що ж далі, дівчинко? Як далеко ти зможеш зайти?»
З валізи витрусила гору нового ганчір’я, смикнула за етикетку з червоної сукні аби не передумати. Чорний прозорий бюстгальтер сів як влитий, трусики з комплекту так і просили до пари одягнути незвичні панчохи.
— Це ж треба! А нова білизна таки додає впевненості та грайливого настрою, — посміхнулася сама собі.
Ну ось і настала черга червоної сукні. У звичайному житті в такій вона і порогу б власного дому не переступила. Шалено коротка, обтисла, ще й з глибоким вирізом ця сукня так і просилася до пригод. Наостанок парфуми — густа хмара гіркої карамелі остаточно приховала Олесю від самої себе та поступилася дорогою Вероніці — впевненій, розкутій та особливо звабливій. Ця незнайомка сиділа на розібраному ліжку, споглядаючи себе у дзеркалі. Червоний шовк сукні вдало підкреслював темне волосся, вкладене густими хвилями, багряні вуста вигиналися у посмішці, випускаючи клубки диму з електронної сигарети. Наостанок – високі підбори й уперед на зустріч пригодам та необдуманим рішенням. Диво новорічної ночі здавалося було так близько, десь там – за дверима готельно-санаторного номера, десь там — серед дзвону кришталевих келихів, серед гучних пісень, дорогих чоловічих костюмів та вишуканих суконь їх супутниць.
Олеся, чи то вже Вероніка попрямувала до ліфта, аби за мить стати частиною загального свята, забути про себе справжню та зіграти роль, до якої не було репетицій. Дива не сталося. Святкова гала вечеря виявилася звичайнісінькою шведською лінією. Вздовж вузького прилавка сновигали чомусь похмурі люди у повсякденному одязі, ніякого дизайнерського вбрання, кришталю та свічок. Сумна одинока ялинка посеред залу та велика металева посудина з Олівʼє — ось і всі атрибути свята.
Олеся у своєму вбранні могла б сміливо конкурувати з ялинкою та її перемога була б очевидною. Погляди усього залу були прикуті саме до неї, Олесині щоки почали нестримно горіти під густим шаром рум’ян та хайлайтеру, ноги на височенних підборах втрачали рівновагу, а сукня під прискіпливими поглядами консервативного натовпу ставала ще коротшою. Схопивши склянку з шампанським, Олеся пішла до виходу.
Звісно вона переплутала двері та замість фоє з ліфтом опинилася на відкритій терасі. Випивши кількома спраглими ковтками холодне шампанське, Олеся озирнулася. Поблизу стояло кілька чоловіків і ті, дякувати Богу, не звертали на неї жодної уваги. Холодний вітер нещадно шмагав оголені плечі, повертаючи дівчину в жорстоку реальність.
— Чудес не буває, дівчинко. Іди зʼїж Олівʼє та повертайся до номера спати, — шепотів у голові її власний голос.
Та Вероніці було не так вже й холодно. Діставши з сумочки електронку, вона з викликом подивилася на чоловіків, що курили неподалік.
Високий з густими сивими кучерями чоловік у довгому чорному пальто замовк на півслові та подивися на неї пронизливим поглядом. Їхні очі зустрілися через стіну запашного диму, як і минулого вечора у тамбурі. Незнайомець із потягу.
Вони дивилися один одному у вічі: він посміхався своєю нахабною посмішкою, а вона з викликом не відводила погляд. Олеся б так не зробила, але у Вероніки був інший план.
— Дівчинко, це ж доля, — щасливо засміявся та знову так близько підійшов. Занадто близько. Всього кілька сантиметрів відділяли її від міцних плечей і сухих гарячих вуст. Вона вловила вже знайомий запах дорогих парфумів, трохи алкоголю та гіркого тютюну.
Вероніка була напоготові. Від соромʼязливої дівчинки й слід простиг, а тому з відповіддю не забарилася:
— Схоже ви мене переслідуєте. І тут знайшли.
Він скинув довге пальто, загорнув її плечі у затишну важку матерію.
— Взагалі не очікував тебе тут побачити, на зібранні істориків. Серед нудної публіки таке диво. А кажуть, що чудес не буває. Як тебе звати, диво?
— Вероніка, — не задумуючись ані на мить швидко відповіла. Ковтнула знову персиковий пар та щільніше закуталася у чоловіче пальто, — То ви вчений історик? Справді?
Він дивився на неї тим самим поглядом, ковзав по гладкому шовку відвертої сукні.
— Справжній вчений, доктор наук та професор. У нас тут симпозіум. На новий рік, уявляєш? Така нудьга. Ти мій рятунок, дівчинко. Замерзла? — провів долонею по її щоці, спустився шиєю, ковзнув під власне пальто на тонкому дівочому стані, його рука звичним маршрутом попрямувала до грудей, їх верхівки загострилися і це породило нестримну силу його жаги. Не зустрівши спротиву він продовжував пестити її. Його пальці перекочували через тонку матерію сукні до її потаємних принад, він притиснувся ще ближче й вона відчула міць його бажання. Прошепотів гаряче: — Ходімо зі мною, дівчинко.
Вона пішла слухняно, хай би що там попереду не чекало, куди б він її не повів, Олеся слухняно йшла за ним. Його рука міцно тримала її поки вони йшли через залу зі шведським столом і нудними істориками, йшли довгим коридором та підіймалися ліфтом. Олеся як загіпнотизована слідувала за ним, забувши про все. Зупинившись перед дверима його номера, він знову її поцілував. Його губи були сухими, його запах зводив її з розуму та відпихав від тієї межі дозволеності, яку вона накреслила сама ж собі.
— Зайдеш? — запитав пошепки.
За дверима було темно, але світло стало б зайвим. Він підштовхнув її вглиб кімнати, притис до стіни та задер коротку сукню. Олеся застогнала та вкусила його за шию. Це збудило його ще більше. Сукня полетіла на підлогу, за нею бюстгальтер та трусики. Вона стояла перед ним в одних панчохах, чорне мереживо яких виблискувало при місячному світлі. Він взяв її біля стіни, їхні спітнілі тіла сплелися в одне ціле, вони рухалися в унісон, зливаючись знову й знову.
А потім було широке ліжко де вони, нарешті наситившись одне одним, лежали в обіймах. І були довгі розмови, були палкі поцілунки й була призначена зустріч, яка так і не сталася. Йому — сорок шість, а їй — двадцять два й вони не мали ніколи зустрітися. Вже завтра він повернеться до рідного Чернігова, а вона за десять днів у свою затишну квартирку в Ірпінь. Але не зараз. То буде потім. А поки ця ніч була лише для них двох. За вікном невпинно падав сніг на й без того засніжені гори, темна карпатська ніч вкривала щільним хутром від допитливих поглядів двох незнайомців, що випадково зустрілися в цьому світі.
З фоє долинала гучна музика. Вже класична Сердючка оптимістично віщувала занудним історикам «Ха-ра-шо. Всьо будєт ха-ра-шо».
Пірнали у стрімкий вирій простору останні хвилини року, летіли до всесвіту, розчинені дрібним попелом на дні келихів, численні бажання. Цей новий рік мав стати найщасливішим, саме у ньому мали реалізуватися амбітні задуми, здійснитися чиїсь великі найсміливіші мрії. Цей рік мав стати роком великих досягнень, гучних відкриттів, роком здійснених надій та сподівань.
В небі спалахнуло різнобарвне багаття першого феєрверку, а за ним десятки інших. Від святкових гучних вибухів здригалася втомлена за рік українська земля та завмирали від радісного захвату людські серця. Водограями падали яскраві вогні, рясно освічуючи все довкола.
Настав Новий 2022 рік.