Ну, що ж буду зустрічати Новий рік сама в компанії своїх хлопчиків. Добре, що у нас вільні дорослі стосунки та ви не претендуєте на звання мого єдиного.
— Хлопці, які плани на день, вечір, ніч? Ох, бешкетники, мррр!
Сашка. Ех, Сашка, ти простий, трошки грубуватий і смаком витонченим не відзначаєшся. Але тебе можна вибачити, ти найстарший і найперший мій. З тобою я більше для ностальгії та ретро атмосфери. Хіх, ото сказонула. Як є. Ти ж пам'ятаєш мої дві невдалі спроби повернення до колишнього. Отого гладіатора зі Трої, в народі троєщинського качка зі спортзалу у підвалі. Дякую собі, що здоровий ґлузд переміг і троянець залишився качатись, а я заблокувала його номер телефону, попередньо написавши «Бажаю накачати мозок і збільшити член» і скинула список рекомендованої літератури для 5 класу. Хай розпочне з малого, хоча кого я обманюю. Так от з тобою, Сашко, ми тоді регулярно та якісно забували про колишнього. Нехай у тебе енергії вже не так багато, як колись, я тебе не покину. Оце прям вірність так вірність, подружні пари позаздрять моїй постійності.
Льошик. Льолік. Льох. Ти був довго в френд зоні та сумирно спостерігав за розвитком моїх стосунків з іншими. Інколи усміхався, а інколи відверто насміхався так наче тільки ти знаєш, як правильно та вмієш все робити краще за інших. По суті в чомусь ти виявився правий. Але оця твоя зверхність трохи напружує, а рожевий метелик інколи вибішує. Але те, що ти дійсно вмієш і виробляєш, ох маленький збоченець, змушує мене терпіти твої феєричні вибрики і раптові «не в мережі». А ще ти прикольний і маєш непропорційні хоча і досить привабливі форми. Ой, захвалила, свого Льоліка.
Мішель. Чорношкіре ти падло. Оу, Же мекскюзе, мосьє. Афроамериканське французьке падло. Ти з'явився в моєму житті на минулий самотній Новий Рік у Парижі. Ефектно, солодко і вульгарно. Мені терміново потрібно було зняти напругу від перельоту, відчуття пустоти та від маминих завивань, що я знов хрінова донька. І я тебе знайшла. Ми зустрілись в бутіку з чорними шторами та червоним поцілунком на вікні й одразу піднялися до мене в номер. А потім я йшла по Квай Бранлі з тобою, а в правій руці відкоркована пляшка Просекко. Всі озиралися, дехто фотографував, дехто заздрив. Та пішли всі вони в сраку. Знаю я цих сімейних чемних збоченців і цнотливих повій. В дупу вам всім анальні корки і буси туди ж. Я вирішила тоді втекти від усіх у Париж. Від кого всіх? Від себе та штучних щасливих привітань «З Новим Роком. З Новим Щастям. Бажаємо в цьому році знайти собі чоловіка, вийти заміж і народити дитинку». Трясця! А давайте я сама собі буду бажати. Я бажаю собі провести цей рік на березі Індійського з безлімітним холодним Брютом і безлімітним гарячим сексом. Всі охмуїли. Завіса.
Трясця! Кого принесло?
Мій телефон розривало від вібродзвінка і я підозрюю вже давно. На екрані реготало не зовсім тверезе фото моєї найліпшої подруги.
— Що, коза, скучила за своєю непутьовою подругою? Я жива. Що?
— Я теж тебе, кізонька моя мила. Лідка! Ти пила вже?
Моя подруга дитинства, з якою випито тонни різного алкоголю, до речі з роками він стає все якіснішим і дорожчим, але кількість його не змінюється. Так от моя подружаня Тоня прекрасно знала, що ранок вихідного дня я можу почати шампанським, а ранок 31 грудня, я завжди так починаю. Проте мій ранок почався вдень о третій, бо я працювала до п’ятої ранку вже сьогодні. Я фотограф якщо що. Але сім’я вважає мене повією, бо фоткати всі вміють і за цегрошей великих не платять. Я подивилась на приготовлену, але ще не відкорковану пляшку ігристого.
— Ні, — відповіла я невпевнено та вже сумно, бо розуміла, що ця коза від мене щось хоче. А якщо ще й тверезої, то по-любому потрібна я та мій жужик.
— Стій! Не пий! Трясця! Лідка! Виручай. Срака!
— То срака чи трясця? — уточнила я та взяла до рук пляшку.
— Міха мій. Пам'ятаєш же? Вирішив зробити сюрпрайз і прилетів в гості. А нас нема. Я вже всьо. Чотириста кілометрів від Києва, десять кілометрів до душних обійм свекруні. Мене Славка оно до своїх везе. Він щасливий, я теж, трясця, дуже.
— Ти що тиждень мовчала, що зараз на мене трусиш словами. Який Міха?
— Помовчиш тут в цій сім'ї. Гавкала весь час. Що ти, Славка, на мене дивишся? Ти мені ще винен. Я їду оце на Новий рік в глухомань і буду чотири дні слухати як крутити голубці, що білизну тре прасувати і напівфабрикати то зло. Маша не харкай на брата! Коля відвернись і спи нарешті. Оля, всунь навушники сильніше у вуха і не роби вигляд наче ти гімна наїлася.
— От тому то я і не йду в оті ваші заміж. То брат твій? Міха-стріха? Той, що в нас кізявками стріляв і козявками кликав?
— Бач пам'ятаєш! То ж твоя перша любовь, як ти казала Мон бьєн-еме.
— Так собі, звісно, спогади. Я його років двадцять не бачила.
Міха – старший зведений брат Тоньки. В дитинстві ми гралися разом. Лазили по підвалах і деревах, підпалювали пух і кидали в стелю сірники. Він нас дражнив, ми на нього скаржилися. А ще він навчив мене курити та робити п'ятку з травою. І так, я була в нього закохана. Мені було п'ятнадцять, йому сімнадцять років. Він вже дорослий і мужній. Поряд з ним були красиві та нахабні дівки, а я була козявкою. Міха завжди сміявся. І звісно що наді мною, а над ким же ще? Я боялася натякнути про свої почуття й Тонці заборонила говорити про це. А потім він зі своєю мамою поїхав на південь України, там вступив у Мечнікова. Згодом працював за кордоном. Це все, що я пам'ятала про Міху.
— Та ми теж давно. А це він приїхав. Не попередив. Стоїть під дверима. Лідка-а-а!
Я погладила вже кімнатної температури пляшку та поставила її в холодильник. Їй все-одно треба охолонути, як і Тонці.
— Добре. І що мені робити? Ключів я не маю від твоєї квартири. У сусідів є? У кого є?
— Ні у кого.
— І? Я приїду. І що мені робити з твоїм Міхою?
— Може в готель його? У нього ж тут нікого, геть нікого нема.
— Тоню, в готель Міха може доїхати самостійно. Таксі працює.
— Ліда, Лідусенька, це не по-людськи. Будь ласочка, придумай щось. Я обіцяю. Я тебе рік не буду ні до кого сватати і ні з ким знайомити. І жодного разу не попрошу з малими посидіти. І ще. З мене пляшка нашого. Ні – ящик. Лі-і-іда!
— Охмуїти новорічний квест. Ок. Скинь мені номер Міхи. Хай чекає. Чіп і Дейл в образі підгулявшої Понки спішать на допомогу.
Я відключилася, натягнула джинси та светр на голе тіло, зробила па-па своїм хлопчикам і пішла прогрівати авто. От ще б пів годинки і я б відмазалася тим, що вже почала проводжати рік. Та хіба я б відмазалася? Лідка така, що мертвого підніме та змусить циганочку танцювати.
На дорогах звичні затори. Бо що? Люди тільки сьогодні згадали, що не купили горошок, гірлянду та подарунки. Довбні. Коли я за кермом, в мене вселяється таксист Вася і я починаю матюкатися, слати за кораблем інших водіїв і можу набити мордяку пішоходу, який йде не по зебрі.
«Jingle bell, jingle bell, jingle bell rock, — кричу-співаю я голосніше за Біллі Айдола, — Jingle bells swing and jingle bells ring…», — в моєму співі головне, щоб подобалося мені, а те, що мене не взяли в музичну школу через відсутність слуху – не хвилює.
Приїхала. Вмощую свого жужика дупцею у вільну шпаринку між місцевими автіками, доспівую улюблене:
«Giddy-up jingle horse, pick up your feet
Jingle around the clock,
Mix and mingle in the jingling beat,
That's the jingle bell rock»
і вивалююсь на мороз.
На лавочці, де зазвичай сидять ті, хто кличе всіх «проститутками», навалено червоно-зелених подарункових пакетів, зверху ананас, а поряд з імпровізованою ялинкою підстрибує закоцюблий мужчинка.
— Міха? Михайло тобто. Привіт.
— Привіт. Ем. Лідія? Лідка? Козявка!
Цей шалений орангутанг навалився на мене, сплюснув, підняв, закружляв, притиснув, поцарапав щетиною, обцілував щоки, чоло, губи, підборіддя, очі.
— Лідка! Скільки років, мала козявка!
— От, що ти за людина Міха?
— Без образ. Я любя. Ну, ти прикинь. Хотів зробити сюрприз для сеструхий племінників. А вони здимили. Стою тут як дурень. Тонька як сказала, що ти приїдеш, бо у тебе немає планів, то я трохи ожив. Ну, що? Куди? Новий Рік треба голосно й яскраво відсвяткувати. У тебе що серйозно ніяких планів на ніч? Новорічну в сенсі. Ну, ти даєш, козявко!
— Так. Стоп. У вас це сімейне – триндіти без упину? Тонці кляпа в рота й руки зв'язати. Коза драна. Що куди? Ти – в готель.
— Оу, Лідок, роки взяли своє й ти стала нудним стервом?
— Іди в дупу.
— Я не можу так одразу, ми п’ятнадцять років не бачились. Ахаха.
— Ах ти паскудник!
Я накинулася на Міху з кулаками та награною образою. Він голосно сміявся, обхватив мене своїми ручищами та знов підняв над землею. А потім посадив в сніговий сугроб. Падло таке. Я звісно не залишилася в боргу й напхала йому повну пазуху снігу. Мокрі, обліплені білим і розчервонілі ми лежали на снігу та реготали. Як в дитинстві.
— Лідка, як же класно!
— Кайф. Тільки вже холодно
— Давай вантажитись.
Ми поклали речі в багажник і рушили в найближчий готель.
Місць там не було. Не було вільних місць в другому, третьому і четвертому готелі. А на годиннику було вже майже дев'ять. Я хотіла їсти, пити і випити, а ще зняти мокрі штани й одягнути махрову піжаму. Міха був розгублений і з кожним наступним готелем втрачав ентузіазм.
І тут я сказала те, що навряд би сказала комусь навіть п’яною, а значить не казала такого ніколи.
— Міха, поїхали до мене. Я увихалась. Тільки дурень і такі, як ми шукають в такий час номер. Новий рік, мать його так. Святкової вечері у мене нема. Є дві пляшки шампанського і мандарин.
— У мене є ананас, банка ікри та Chivas. А ще бенгальські вогники. Нормальна вечеря. Ахах.
— Скільки можна реготати?! Що за людина. Я не буду вибачатися за безлад.
— Лідок, я так хочу умитися після дороги й одягнути чисте й сухе, що мені байдуже, навіть, якщо у тебе спіднє на люстрі. Але якщо воно червоного кольору, то мені таке точно сподобається.
— Збоченець.
— Ммм…Тааак
І знов він зареготав. От, падлюка.
Ми поїхали додому. Я зробила голосніше свою пісню і почула Міхинеперекрикування:
«Mix and mingle in the jingling beat,
That's the jingle bell rock».
Він танцював на пасажирському сидінні, співав і кривлявся. А перед моїми очима був десятирічний бешкетник і балагур Міха-стріха.
Нарешті доїхали по заторам додому, припаркувалися, підняли сумки, завалилися в квартиру та видихнули.
— Оу, Лідо, а у тебе тут цікавіше за червоні труси, — і цей гівнюк голосно засміявся. Він стояв і роздивлявся моїх хлопчиків.
— Яке життя, такі й новорічні іграшки, — відрізала я. Ну, а що. Я доросла, без п’яти років сорокарічна вільна жінка. Зібрала свої вібратори та заховала в шафу, не далеко.
— І це прекрасно. Ти ніколи не була занудою. Я в душ, бо мені здається, що від мого запаху дороги зав’яне твоя єдина квітка – кактус. Лідок, я любя. Чесне слово.
— Вали. Чистий рушник під мийкою.
Я переодягнулась, накрила а-ля святковий стіл з того, що було у нас. У НАС. Дивне сполучення звуків.
З ванни вийшов Міха з рушником на стегнах і моїм запахом, бо ж мився моїм полуничним майже кошерним гелем для душу.
Він не переодягався. Точніше він вирішив не одягатися. Я, якщо вже до кінця на чистоту, зняла джинси та светр, а під тим нічого й не було, накинула довгу аж до дупці футболку. Ну, а що. Я у себе вдома й мені вже давно по цимбалам на церемонії і прілічія.
Ми запалили свічки, наповнили келихи шампанським.
Знову це МИ. Але ж так затишно. Хай буде.
— З Новим Роком!
— Ще година До.
— Для мене він вже настав, козявка.
— З Новим, Міхо-стріхо…
Ми проспали настання Нового року. Проспали в обіймах один одного. Спали. Ми.
І я не знаю, що буде завтра, але сьогодні я прокинулася в компанії не трьох, а одного дорослого хлопця. І не жалкую. Але я пам'ятаю про трьох вірних собі.