Лісові стежки, як вузькі вулички середньовічного міста, звиваються між готичних дерев, що ховають у переплетених вітах своїх химер і драконів. Осінь перебирає скриньку старовинних фамільних прикрас, де тьмяне золото листопаду вкрите сріблом нової зими.
***
Золоті лати лицаря Осені виблискують у променях сонця. Він готується до своєї останньої битви, битви з драконом Зими...
***
Хочу пити цю осінь з тобою на брудершафт: краплі дощу на дні бурштинового келиха. Мені несила дивитися в твої очі кольору туману і чути твій голос, від якого немає протиотрути...
***
У цій краплі дощу я сховаю всі казки й легенди, що розповідала тобі вечорами, тихий шурхіт кроків на лісових стежках і портрет Осені з горностаєм в золотавій різьбленій рамі із листя папороті. Ще додам перший сніг на замкових вежах і крихких порцелянових ляльок з твоїми очима, які дивились на мене крізь вітринне скло. Хлюпну туди теплий відблиск ліхтарів на мокрій бруківці і тіні драконів, що ховаються в пагонах плюща. І коли ця краплина стане схожою на магічну кришталеву кулю, я б хотіла подарувати її тобі… Але ти більше не любиш дощу: боїшся намочити крила.
***
Ластовиння зірок на обличчі осінньої Ночі... Вона спускається до тебе і сідає біля ліжка. Аромат терпких парфумів заповнює кімнату, і тоді тобі сниться осінній ліс і запах зів'ялого листя. Вона гладить тебе по щоці і куйовдить волосся. І тоді тобі сниться берег осінньої річки і вітер в обличчя. Вона цілує тебе, залишаючи на губах солодкий місячний сік, а ти ніколи не зізнаєшся, що тобі сниться тоді. Я б хотіла помінятися з нею місцями, але Ніч не дозволить, бо кохає тебе. Так само, як я....