Осінь-улюблениця
Зазвичай малі дівчатка закохуються у гарних дядечків, що мешкають у телевізорі, чи хоч у старших хлопців із квартири напроти.
Та наша Янця вирішила й тут бути оригінальною. А може, навіть не вирішила, а просто без будь-яких роздумів і теоретичної підготовки взяла та й закохалася… в Осінь.
Здається, її мама тоді ще не встигла пояснити доні, що, коли кохаєш, то слід вибачати обранцю дрібні недоліки. Та Янка в нас — дівча розумненьке, тож і сама здогадалася.
Тому ніколи не жалілася ні на затяжну дрібну сльоту, ні на калюжі, що потворними ляпками густо вкривали міські дороги, ні навіть на те, що закінчувалися такі довгі — на півжиття, не менше — літні канікули, й доводилося знову йти до школи.
Але, як і належить справжній жінці, хай і малій, Янка час від часу намагалася позбавити об’єкт кохання від тих недоліків. Чи хоч звести до мінімуму їх негативний вплив на своє життя.
Скажімо, ще в дитсадку вона вперто намагалася ігнорувати парасольки, рішучепереконана, що й дощ тоді швидше завершиться. Дощ, щоправда, відзначався не меншою впертістю.
Тож першими поступилися дорослі, яким набридло лікувати малу впертюху від застуд: замість парасольки їй врешті-решт купили яскраво-жовтий дощовичок. На думку Янки, вона й сама скидалася на осінній, а значить, дуже-дуже гарний листок. Тому, відколи можна було зодягати таку красу, дощ перетворився на її улюблену погоду.
Із калюжами теж трапилася своя історія, ще більш драматична.
Трохи підрощена Яна, у гарненьких гумових чобітках, брьохкала простісінько через до-овгу калюжу, що нахабно розляглася на пів двору. Певно, якби поруч була мама, дівчинці такого б не дозволили: чобітки чобітками, але вбрана мала була в той день у новеньке пальтечко.
Мамам можна далі не пояснювати, наскільки вибуховою може бути суміш із новенької дитячої одежини, гумових чобітків і калюж. Знаємо, плавали. Ну, може, й не зовсім плавали, це вже й від характеру шибеника чи бешкетниці залежить, але прали потім точно.
Та в той день із дитсадка Янку забирав тато. Тож їй не доводилося бути чемною дівчинкою й обходити каламутні водяні ляпки. Аж тут, на самісінькій середині калюжі, там, де вода була найглибшою, дівчинка побачила величезний і рудий-рудий кленовий листок. Ще зовсім новенький, тобто такий, що тільки-но втрапив у брудну воду і не встиг поблякнути й розповзтися, мов старий папір.
Пройти повз таку красу й не спробувати її врятувати було понад Янчину силу. Але, певно, листок ще ніколи не зустрічав дівчаток, які прагли порятувати саме його. Узагалі, схоже, попри радісне сонячне забарвлення, це був листок-мізантроп, що не чекав ні на що гарне від жодного з перехожих. Тож вирішив: краще з гідністю втопитися в калюжі, ніж потрапити до людських рук.
Мабуть, в той день Осінь, якщо в неї не було інших, більш важливих справ, отримала чимало задоволення, спостерігаючи за справжнім морським боєм між дівчатком й листям. Перемога, звісно, залишилася на боці Янки: вона задоволено понесла врятований листок додому, щоб вимити, перш ніж повернути на вулицю в якесь гарне й, головне, сухе місце.
Правда, татко, глянувши на сірі мокрі рукавці, схопився за голову, пророчо пообіцявши, що мати їх обох приб’є. Ох уже ці чоловіки! А ще кажуть, це жінки схильні до перебільшення.
Ніхто, звісно, ні його, ні Яну тоді не прибив. Вона взагалі дожила до дорослого віку та й живе собі далі, та ще й щасливо, ну, майже завжди щасливо.
Мама обмежилася тим, що вигнала Янку з дому, разом із «мокрим сміттям», тобто із тим самим листком. А через п’ять хвилин побачила у вікно кухні, що мала не мнеться під дверима квартири у відносно теплому під’їзді, а зручно вмощується на лавку під будинком, прихопивши для компанії своєму листку ще кілька не менш гарних і аж ніяк не більш чистих листків із-під сусіднього дерева.
Янку відразу ж терміново амністували, замінивши вигнання домашнім арештом: ніяких дитсадків, поки випране пальтечко не висохне. Дівча, якщо чесно, такій покарі навіть зраділо, хоч усе ж визнало, що аж так сердити маму — не найкраща поведінка для чемноїдівчинки. Тож кілька днів вона намагалася не робити нічого поганого: сиділа тихенько й малювала осіннє листя у своєму альбомі.
Можливо, вона навіть дочекалася б похвали від родичів, якби в неї були справжні осінні фарби. Дитячі акварельки, як на її смак, були занадто бляклі, аби передати всю красу Осені. А ось мамина улюблена густо-червона помада була для цього придатна значно краще…
Тож історія із малюванням знову завершилася для Янки неприємностями. Але дівчинці й на думку не спало хоч на мить звинуватити Осінь у своїх нещастях.
Отаке воно, справжнє кохання до примхливо-гарної панянки в вогненно-яскравих шатах та з прийдешніми морозами на денці очей…
Зазвичай малі дівчатка закохуються у гарних дядечків, що мешкають у телевізорі, чи хоч у старших хлопців із квартири напроти.
Та наша Янця вирішила й тут бути оригінальною. А може, навіть не вирішила, а просто без будь-яких роздумів і теоретичної підготовки взяла та й закохалася… в Осінь.
Здається, її мама тоді ще не встигла пояснити доні, що, коли кохаєш, то слід вибачати обранцю дрібні недоліки. Та Янка в нас — дівча розумненьке, тож і сама здогадалася.
Тому ніколи не жалілася ні на затяжну дрібну сльоту, ні на калюжі, що потворними ляпками густо вкривали міські дороги, ні навіть на те, що закінчувалися такі довгі — на півжиття, не менше — літні канікули, й доводилося знову йти до школи.
Але, як і належить справжній жінці, хай і малій, Янка час від часу намагалася позбавити об’єкт кохання від тих недоліків. Чи хоч звести до мінімуму їх негативний вплив на своє життя.
Скажімо, ще в дитсадку вона вперто намагалася ігнорувати парасольки, рішучепереконана, що й дощ тоді швидше завершиться. Дощ, щоправда, відзначався не меншою впертістю.
Тож першими поступилися дорослі, яким набридло лікувати малу впертюху від застуд: замість парасольки їй врешті-решт купили яскраво-жовтий дощовичок. На думку Янки, вона й сама скидалася на осінній, а значить, дуже-дуже гарний листок. Тому, відколи можна було зодягати таку красу, дощ перетворився на її улюблену погоду.
Із калюжами теж трапилася своя історія, ще більш драматична.
Трохи підрощена Яна, у гарненьких гумових чобітках, брьохкала простісінько через до-овгу калюжу, що нахабно розляглася на пів двору. Певно, якби поруч була мама, дівчинці такого б не дозволили: чобітки чобітками, але вбрана мала була в той день у новеньке пальтечко.
Мамам можна далі не пояснювати, наскільки вибуховою може бути суміш із новенької дитячої одежини, гумових чобітків і калюж. Знаємо, плавали. Ну, може, й не зовсім плавали, це вже й від характеру шибеника чи бешкетниці залежить, але прали потім точно.
Та в той день із дитсадка Янку забирав тато. Тож їй не доводилося бути чемною дівчинкою й обходити каламутні водяні ляпки. Аж тут, на самісінькій середині калюжі, там, де вода була найглибшою, дівчинка побачила величезний і рудий-рудий кленовий листок. Ще зовсім новенький, тобто такий, що тільки-но втрапив у брудну воду і не встиг поблякнути й розповзтися, мов старий папір.
Пройти повз таку красу й не спробувати її врятувати було понад Янчину силу. Але, певно, листок ще ніколи не зустрічав дівчаток, які прагли порятувати саме його. Узагалі, схоже, попри радісне сонячне забарвлення, це був листок-мізантроп, що не чекав ні на що гарне від жодного з перехожих. Тож вирішив: краще з гідністю втопитися в калюжі, ніж потрапити до людських рук.
Мабуть, в той день Осінь, якщо в неї не було інших, більш важливих справ, отримала чимало задоволення, спостерігаючи за справжнім морським боєм між дівчатком й листям. Перемога, звісно, залишилася на боці Янки: вона задоволено понесла врятований листок додому, щоб вимити, перш ніж повернути на вулицю в якесь гарне й, головне, сухе місце.
Правда, татко, глянувши на сірі мокрі рукавці, схопився за голову, пророчо пообіцявши, що мати їх обох приб’є. Ох уже ці чоловіки! А ще кажуть, це жінки схильні до перебільшення.
Ніхто, звісно, ні його, ні Яну тоді не прибив. Вона взагалі дожила до дорослого віку та й живе собі далі, та ще й щасливо, ну, майже завжди щасливо.
Мама обмежилася тим, що вигнала Янку з дому, разом із «мокрим сміттям», тобто із тим самим листком. А через п’ять хвилин побачила у вікно кухні, що мала не мнеться під дверима квартири у відносно теплому під’їзді, а зручно вмощується на лавку під будинком, прихопивши для компанії своєму листку ще кілька не менш гарних і аж ніяк не більш чистих листків із-під сусіднього дерева.
Янку відразу ж терміново амністували, замінивши вигнання домашнім арештом: ніяких дитсадків, поки випране пальтечко не висохне. Дівча, якщо чесно, такій покарі навіть зраділо, хоч усе ж визнало, що аж так сердити маму — не найкраща поведінка для чемноїдівчинки. Тож кілька днів вона намагалася не робити нічого поганого: сиділа тихенько й малювала осіннє листя у своєму альбомі.
Можливо, вона навіть дочекалася б похвали від родичів, якби в неї були справжні осінні фарби. Дитячі акварельки, як на її смак, були занадто бляклі, аби передати всю красу Осені. А ось мамина улюблена густо-червона помада була для цього придатна значно краще…
Тож історія із малюванням знову завершилася для Янки неприємностями. Але дівчинці й на думку не спало хоч на мить звинуватити Осінь у своїх нещастях.
Отаке воно, справжнє кохання до примхливо-гарної панянки в вогненно-яскравих шатах та з прийдешніми морозами на денці очей…