НАДАЄТЬСЯ ДО ПЕРЕКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЮ
Якісний художній переклад є однією з царин, де мовці можуть причащатися до багатства й краси рідної мови. Українські переклади непокоїли російську владу більше за твори, написані українською.
Наприклад, Емський акт від 1876 р. геть забороняв переклади українською, а потім у ХХ столітті діяли значні обмеження. Причини того неважко простежити — переклад світової літератури довів би автономність нашої мови, заперечив би її статус «діалекту»російської, ба більше, уможливив би прямі зв’язки з іншомовними культурами, оминаючи російську. З іншого боку, й переклад російських письменників українською здавався небезпечним, бо викрив би відмінності всередині «одного народу». Тож шлях українськогоперекладу в російськомовному середовищі радше нагадував манівці. Тим більшувдячність відчуваємо до наших видатних перекладачів, які всупереч обмеженням примудрялися видавати чудові переклади, що найчастіше перевершували за якістю російські версії, а часом і випереджали їх на роки. Насамперед йдеться про славетний «Всесвіт», на сторінках якого з 1920-х рр. друкуються найбільш актуальні зарубіжні твориукраїнською. Але не применшуємо вагу й перекладів зарубіжної класики, що дозволяли знайомитися із творами без посередництва російської мови. Якщо звернутися до біографій найвідоміших українських перекладачів, що працювали в радянську добу, то можна побачити, що доля їх була дуже непростою. Ростислав Доценко та Григорій Кочур були політв’язнями, зазнав репресій та творчого вигнання Микола Лукаш, за ідеологічні переконання двічі відраховували з вишів Леоніда Кононовича. Втім важко було зупинити хист та наснагу, тому завдяки цим та іншим митцям виходили — нехай інколи йневеликими накладами — українські видання Оскара Вайльда, Едґара Аллана По, Чарльза Діккенса, Фенімора Купера…
Нагальність якісного українського перекладу гостро постає й зараз, коли сприйняття зарубіжної літератури через призму російської інтерпретації здається не лише безглуздим, а й злочинним. Із втіхою визначаю, що більшість українських перекладівкрасного письменства залишаються блискучими. Тут переважно зосереджусь на сьогочасних доробках, але й переклади класики важко оминути увагою.
Захоплюючий світ скандинавської літератури ближчає завдяки чудовій перекладачці Наталії Іваничук, доньці видатного письменника Романа Іваничука. Ценорвезька, данська, шведська класика: Генрік Ібсен, Кнут Гамсун та ін., дитяча література:Туве Янссон «Країна Мумі-тролів», серія про Антона Гюдрун Скреттінг та ін. Чимало перекладів з німецької мови, в тому числі «Венера в хутрі» Леопольда фон Захер-Мазоха, «Голем» Густава Майрінка та ін. Прихильникам скандинавських детективів щиро раджу переклади романів норвезьких письменників Йорна Лієра Горста та Кріса Тведта.
Має велику вагу, що Наталія Іваничук — одна з небагатьох українських перекладачів, хто відтворює саме оригінальні скандинавські твори. Серед таких також можу назвати Софію Волковецьку (романи шведських письменників Фредеріка Бакмана, Сари Стридсберг та ін.), Галину Кирпу (наприклад, переклади норвезької та шведської дитячої літератури, у тому числі Марії Парр, Ульфа Старка, Йости Кнутссона тощо) та деяких інших. Завдяки чи не єдиному нашому перекладачеві з фінської Юрію Зубу маємо можливість читати твори Міки Валтарі, Арто Паасілінна, Софі Оксанен та ін. Попри те, що це, звичайно, не вичерпний список скандинавських перекладачів, варто зазначити, що книг, відтворених безпосередньо зі скандинавських мов, у наших видавництвах видано менше, цього можна дожидати, гортаючи книжкові каталоги видавництв. Річ у тому, що багато «скандинавських» перекладів здійснено, в кращому випадку, з англійськомовнихверсій, ба гірше, трапляються і перевідтворення російських книжок. І геть не завждивидавництво це зазначає на обкладинці, тож ми з вами маємо бути пильними та критичними, якщо хочемо читати якісні переклади. Якщо справедливо, до українських перекладів, виконаних за посередництвом англійської, не маю однозначно негативного ставлення, бо дійсно, перекладачів з деяких мов маємо небагато, а вся світова література цікава та самобутня, її хочеться читати. Але було б нівроку, якби видавці про таке попереджали просто на сторінках книжок.
Завдяки неабиякому лінгвістичному хисту Віктора Шовкуна маємо переклади занглійської, іспанської, португальської, французької та італійської мов. Блискучими єпереклади романів іспанського письменника Вісенте Бласко Ібаньєса «Кров і пісок» та «Маха гола», а також творів Хорхе Луїса Борхеса, Габріеля Гарсіа Маркеса. Щодо відтворення з португальської, то варті уваги переклади романів Жозе Сарамагу «Сліпота» та «Прозріння», а також книг Паоло Коельо, з французької — творів Альбера Камю, Віктора Гюго та Оноре де Бальзака, з англійської — антиутопії Джорджа Орвелла «1984» та ін. Знов виокремлю детективи, бо їх полюбляю. Це твори Агати Крісті, Жоржа Сіменона, Жана-Крістофа Гранже, Дена Брауна. На превеликий жаль, Віктор Шовкун пішов з життя в 2018 р.
Переклади з французької Івана Рябчого, на мою думку, варті уваги так само, як і твори, які він обирає. Насамперед, це роман Ненсі Г’юстон «Печатка янгола» і п’єси Ясміни Рези — чудові п’єси, у нас взагалі мало перекладають сучасну зарубіжну драматургію. Можливо, ви пам’ятаєте фільм «Різанина» Романа Полянскі — це саме за п’єсою Рези.
Чудовому перекладачеві Леоніду Кононовичу належить, як здається, замало перекладів, адже твори, відтворені такою розкішною мовою хочеться читати. Маємо переклади Жана Бодріяра, Антуана де Сент-Екзюпері, Жана-Поля Сартра та інших авторів, переважно франкомовних, але не тільки. Хочу особливо виділити блискучийпереклад творів Мілана Кундери, а також трилогії «Зрілий вік» Жана-Поля Сартра —просто дивовижна передача настрою і стилю, виключно вдалий добір лексики. Звичайно, не забуду про детективи — «Пасажир» Жан-Крістофа Гранже, сучасні доволі цікавідетективні романи Жоеля Діккера. До речі, Леонід Кононович і сам пише детективні твори.
Перекладачку Ганну Яновську мені припала честь особисто знати: колись навчались одночасно в аспірантурі. Відзначу її переклад трилеру Поли Гоукінз «Глибоко під водою», але їй належать переклади й відоміших творів, як-от «Список Шиндлера» Томаса Кенеллі, «Протистояння» Стівена Кінга та ін. А якщо ви ще не читали «Колекціонера» Джона Фаулза, то я вам заздрю, бо маєте нагоду прочитати цейзахоплюючий роман у гарному перекладі. Зазначу, що Яновська перекладає й літературу, яка мало видається українською, — прозові та поетичні твори австралійських, новозеландських та африканських письменників.
Віктору Морозову належать переклади відомих письменників, що писали фентезі,— Террі Прачетта, Саллі Ґрін. Перекладав він деякі твори Роальда Даля для дітей, у тому числі й славнозвісний роман «Чарлі і шоколадна фабрика». Але переважно він відомий як перекладач серії романів Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера. До речі, дорослу серію детективних трилерів, що її написала Джоан Роулінґ під псевдонімом Роберт Ґалбрейт(«Кувала зозуля» та ін.) вже також перекладено українською. Авторка перекладу —Наталія Ференс.
Деякі переклади Юлії Григоренко вартують уваги, насамперед йдеться про переклад Федерико Андахазі («Анатом»), та деяких творів Умберто Еко. Втім, до її доробку, на мою думку, варто ставитися вибірково.
І ще додам трошки власних літературних уподобань — це антиутопії канадської письменниці Марґарет Етвуд у цілком гарному перекладі Олени Оксенич — «Сліпий убивця», «Оповідь служниці», «Заповіти». Оксенич також перекладала популярні сучасні трилери Тесс Герітсен, детективи Харлана Кобена та ін. Деякі зарубіжні твори, що так чи інакше пов’язані з історією України, на щастя, викликають інтерес у наших перекладачів. У романі канадської письменниці Шанталь Ґаран «Natalia» (переклад Ганни Залевської) ту головну інтригу, що її авторка розкриває наприкінці, думаю, українські читачі розгадають з перших сторінок.
Багато видатних творів світової літератури актуалізують феномен перекладацької множинності, коли в національній літературі існують кілька перекладів одного твору. Наприклад, популярним у вітчизняних викладачів творів є «Портрет Доріана Грея» Оскара Вайльда (перекладали Ростислав Доценко, Олена Ломакина, Микола Дмитренко, Микола Кулініч). Такі твори, як «Пригоди Тома Сойера» Марка Твена, «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола, романи Чарльза Діккенса перекладалися українською, починаючи з початку ХХ століття, багато разів, і кожний переклад — це нова версія твору, по-своєму цікава, тож і читач може сам обрати, яка саме йому до вподоби. Хоч і тут хочеться застерегти від тих сучасних українських перекладів, що поспіхом виготовлені переважно з комерційною метою, нерідко із використанням російських версій.
Цей огляд, звісно, й не наближається до вичерпного. Насправжки, рекомендацію він містить одну: читайте зарубіжну літературу українською. Для нас працюють чудові перекладачі, з-під пера яких виходить соковита густа мова, що не уникає запозичень та діалектизмів, архаїзмів та новотворів, оказіоналізмів та жаргонізмів. Звісно, є й такі тлумачі, що продовжують перекладати неоковирною «радянською українською», але, на щастя, їх небагато, і сподіваюсь, що їхні переклади й так ніхто не читає.
Проте перекладів далебі не вистачає. Я й сама починаю відчувати книжковий голод. Тож якщо ви читаєте дуже багато і всю відому класику проковтнули ще в дитинстві, а сучасну літературу перекладачі просто не встигають відтворювати за вашими потребами, то саме час вдосконалювати іноземні мови. Це набагато краще, ніж читати зарубіжні твори через призму менталітету східного сусіда. Я так вважаю.
Якісний художній переклад є однією з царин, де мовці можуть причащатися до багатства й краси рідної мови. Українські переклади непокоїли російську владу більше за твори, написані українською.
Наприклад, Емський акт від 1876 р. геть забороняв переклади українською, а потім у ХХ столітті діяли значні обмеження. Причини того неважко простежити — переклад світової літератури довів би автономність нашої мови, заперечив би її статус «діалекту»російської, ба більше, уможливив би прямі зв’язки з іншомовними культурами, оминаючи російську. З іншого боку, й переклад російських письменників українською здавався небезпечним, бо викрив би відмінності всередині «одного народу». Тож шлях українськогоперекладу в російськомовному середовищі радше нагадував манівці. Тим більшувдячність відчуваємо до наших видатних перекладачів, які всупереч обмеженням примудрялися видавати чудові переклади, що найчастіше перевершували за якістю російські версії, а часом і випереджали їх на роки. Насамперед йдеться про славетний «Всесвіт», на сторінках якого з 1920-х рр. друкуються найбільш актуальні зарубіжні твориукраїнською. Але не применшуємо вагу й перекладів зарубіжної класики, що дозволяли знайомитися із творами без посередництва російської мови. Якщо звернутися до біографій найвідоміших українських перекладачів, що працювали в радянську добу, то можна побачити, що доля їх була дуже непростою. Ростислав Доценко та Григорій Кочур були політв’язнями, зазнав репресій та творчого вигнання Микола Лукаш, за ідеологічні переконання двічі відраховували з вишів Леоніда Кононовича. Втім важко було зупинити хист та наснагу, тому завдяки цим та іншим митцям виходили — нехай інколи йневеликими накладами — українські видання Оскара Вайльда, Едґара Аллана По, Чарльза Діккенса, Фенімора Купера…
Нагальність якісного українського перекладу гостро постає й зараз, коли сприйняття зарубіжної літератури через призму російської інтерпретації здається не лише безглуздим, а й злочинним. Із втіхою визначаю, що більшість українських перекладівкрасного письменства залишаються блискучими. Тут переважно зосереджусь на сьогочасних доробках, але й переклади класики важко оминути увагою.
Захоплюючий світ скандинавської літератури ближчає завдяки чудовій перекладачці Наталії Іваничук, доньці видатного письменника Романа Іваничука. Ценорвезька, данська, шведська класика: Генрік Ібсен, Кнут Гамсун та ін., дитяча література:Туве Янссон «Країна Мумі-тролів», серія про Антона Гюдрун Скреттінг та ін. Чимало перекладів з німецької мови, в тому числі «Венера в хутрі» Леопольда фон Захер-Мазоха, «Голем» Густава Майрінка та ін. Прихильникам скандинавських детективів щиро раджу переклади романів норвезьких письменників Йорна Лієра Горста та Кріса Тведта.
Має велику вагу, що Наталія Іваничук — одна з небагатьох українських перекладачів, хто відтворює саме оригінальні скандинавські твори. Серед таких також можу назвати Софію Волковецьку (романи шведських письменників Фредеріка Бакмана, Сари Стридсберг та ін.), Галину Кирпу (наприклад, переклади норвезької та шведської дитячої літератури, у тому числі Марії Парр, Ульфа Старка, Йости Кнутссона тощо) та деяких інших. Завдяки чи не єдиному нашому перекладачеві з фінської Юрію Зубу маємо можливість читати твори Міки Валтарі, Арто Паасілінна, Софі Оксанен та ін. Попри те, що це, звичайно, не вичерпний список скандинавських перекладачів, варто зазначити, що книг, відтворених безпосередньо зі скандинавських мов, у наших видавництвах видано менше, цього можна дожидати, гортаючи книжкові каталоги видавництв. Річ у тому, що багато «скандинавських» перекладів здійснено, в кращому випадку, з англійськомовнихверсій, ба гірше, трапляються і перевідтворення російських книжок. І геть не завждивидавництво це зазначає на обкладинці, тож ми з вами маємо бути пильними та критичними, якщо хочемо читати якісні переклади. Якщо справедливо, до українських перекладів, виконаних за посередництвом англійської, не маю однозначно негативного ставлення, бо дійсно, перекладачів з деяких мов маємо небагато, а вся світова література цікава та самобутня, її хочеться читати. Але було б нівроку, якби видавці про таке попереджали просто на сторінках книжок.
Завдяки неабиякому лінгвістичному хисту Віктора Шовкуна маємо переклади занглійської, іспанської, португальської, французької та італійської мов. Блискучими єпереклади романів іспанського письменника Вісенте Бласко Ібаньєса «Кров і пісок» та «Маха гола», а також творів Хорхе Луїса Борхеса, Габріеля Гарсіа Маркеса. Щодо відтворення з португальської, то варті уваги переклади романів Жозе Сарамагу «Сліпота» та «Прозріння», а також книг Паоло Коельо, з французької — творів Альбера Камю, Віктора Гюго та Оноре де Бальзака, з англійської — антиутопії Джорджа Орвелла «1984» та ін. Знов виокремлю детективи, бо їх полюбляю. Це твори Агати Крісті, Жоржа Сіменона, Жана-Крістофа Гранже, Дена Брауна. На превеликий жаль, Віктор Шовкун пішов з життя в 2018 р.
Переклади з французької Івана Рябчого, на мою думку, варті уваги так само, як і твори, які він обирає. Насамперед, це роман Ненсі Г’юстон «Печатка янгола» і п’єси Ясміни Рези — чудові п’єси, у нас взагалі мало перекладають сучасну зарубіжну драматургію. Можливо, ви пам’ятаєте фільм «Різанина» Романа Полянскі — це саме за п’єсою Рези.
Чудовому перекладачеві Леоніду Кононовичу належить, як здається, замало перекладів, адже твори, відтворені такою розкішною мовою хочеться читати. Маємо переклади Жана Бодріяра, Антуана де Сент-Екзюпері, Жана-Поля Сартра та інших авторів, переважно франкомовних, але не тільки. Хочу особливо виділити блискучийпереклад творів Мілана Кундери, а також трилогії «Зрілий вік» Жана-Поля Сартра —просто дивовижна передача настрою і стилю, виключно вдалий добір лексики. Звичайно, не забуду про детективи — «Пасажир» Жан-Крістофа Гранже, сучасні доволі цікавідетективні романи Жоеля Діккера. До речі, Леонід Кононович і сам пише детективні твори.
Перекладачку Ганну Яновську мені припала честь особисто знати: колись навчались одночасно в аспірантурі. Відзначу її переклад трилеру Поли Гоукінз «Глибоко під водою», але їй належать переклади й відоміших творів, як-от «Список Шиндлера» Томаса Кенеллі, «Протистояння» Стівена Кінга та ін. А якщо ви ще не читали «Колекціонера» Джона Фаулза, то я вам заздрю, бо маєте нагоду прочитати цейзахоплюючий роман у гарному перекладі. Зазначу, що Яновська перекладає й літературу, яка мало видається українською, — прозові та поетичні твори австралійських, новозеландських та африканських письменників.
Віктору Морозову належать переклади відомих письменників, що писали фентезі,— Террі Прачетта, Саллі Ґрін. Перекладав він деякі твори Роальда Даля для дітей, у тому числі й славнозвісний роман «Чарлі і шоколадна фабрика». Але переважно він відомий як перекладач серії романів Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера. До речі, дорослу серію детективних трилерів, що її написала Джоан Роулінґ під псевдонімом Роберт Ґалбрейт(«Кувала зозуля» та ін.) вже також перекладено українською. Авторка перекладу —Наталія Ференс.
Деякі переклади Юлії Григоренко вартують уваги, насамперед йдеться про переклад Федерико Андахазі («Анатом»), та деяких творів Умберто Еко. Втім, до її доробку, на мою думку, варто ставитися вибірково.
І ще додам трошки власних літературних уподобань — це антиутопії канадської письменниці Марґарет Етвуд у цілком гарному перекладі Олени Оксенич — «Сліпий убивця», «Оповідь служниці», «Заповіти». Оксенич також перекладала популярні сучасні трилери Тесс Герітсен, детективи Харлана Кобена та ін. Деякі зарубіжні твори, що так чи інакше пов’язані з історією України, на щастя, викликають інтерес у наших перекладачів. У романі канадської письменниці Шанталь Ґаран «Natalia» (переклад Ганни Залевської) ту головну інтригу, що її авторка розкриває наприкінці, думаю, українські читачі розгадають з перших сторінок.
Багато видатних творів світової літератури актуалізують феномен перекладацької множинності, коли в національній літературі існують кілька перекладів одного твору. Наприклад, популярним у вітчизняних викладачів творів є «Портрет Доріана Грея» Оскара Вайльда (перекладали Ростислав Доценко, Олена Ломакина, Микола Дмитренко, Микола Кулініч). Такі твори, як «Пригоди Тома Сойера» Марка Твена, «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола, романи Чарльза Діккенса перекладалися українською, починаючи з початку ХХ століття, багато разів, і кожний переклад — це нова версія твору, по-своєму цікава, тож і читач може сам обрати, яка саме йому до вподоби. Хоч і тут хочеться застерегти від тих сучасних українських перекладів, що поспіхом виготовлені переважно з комерційною метою, нерідко із використанням російських версій.
Цей огляд, звісно, й не наближається до вичерпного. Насправжки, рекомендацію він містить одну: читайте зарубіжну літературу українською. Для нас працюють чудові перекладачі, з-під пера яких виходить соковита густа мова, що не уникає запозичень та діалектизмів, архаїзмів та новотворів, оказіоналізмів та жаргонізмів. Звісно, є й такі тлумачі, що продовжують перекладати неоковирною «радянською українською», але, на щастя, їх небагато, і сподіваюсь, що їхні переклади й так ніхто не читає.
Проте перекладів далебі не вистачає. Я й сама починаю відчувати книжковий голод. Тож якщо ви читаєте дуже багато і всю відому класику проковтнули ще в дитинстві, а сучасну літературу перекладачі просто не встигають відтворювати за вашими потребами, то саме час вдосконалювати іноземні мови. Це набагато краще, ніж читати зарубіжні твори через призму менталітету східного сусіда. Я так вважаю.
