ДРУГИЙ НОМЕР

ВАВИЛОНІЯ

«Тіні дахів»

Літо там, де ми

Розпечений дах шкварчить, мов пательня,

печемся — зухвалі, ліниві демони,

мліючи в сонця обіймах пекельних,

стікаємо краплями, плавимось сенсами

із впертістю Жанни д'Арк.

/про нас не напише Ремарк/


Літо, налите в надщерблену склянку,

п'ється так легко, густе і солодке.

Як ти тепер, взагалі без планів?

Де ти тепер, на якій із лоцій

вкажеш локацію? Де ті кордони?

Гугл-карти брешуть, вганяючи в кут.

Вже

до стіни притискає сукуб,


дихає важко гарячим у серце,

торкає п'янким виноградом до вуст.

Чуєш?.. Кульбабове літо ще б'ється,

лови його ритми, спалахів друзки,

ховай у кишені світ наш картонний,

стрибаючи в пікселі гри,

допоки

свічка тополі горить.

***

«Скрапбукінг»

гортай своє літо

в опалесценціях ціанових барв

запилене

пошуками подорожами подружжями

за відсутності шляху

додому



літо

перев’язане

марлевими поцілунками

скошене

покинуте гнити

під дощами артилерійських буднів



літо

зліплене із глини

як ступні богів Вавилонії

пропечене жаром та розбите вщент бо

шляхами нації стали

шляхи

будь-куди



літо

в якому найціннішим є

закордонний паспорт

твій квиток і перепустка в марне життя

течеш собі

лейкоцитом апатридом

до Криту Берліну Генуї чи

до холодних каменів Манітоби

шляхи перекрито

літо

вже не чекає ніде


***

«Неоліт(о)»

Шлях із липня до Любліна

Починається натщесерце,

Коли серед вулиць людяно

До зойку колін здертих,

Коли з радянських часів

Із теплого — тільки шкарпетки

І дід — найсвятіший за всіх

Іоаннів та інших предків.



Шлях із липи до злиднів

Починається невагомістю

Металів, які звик носити,

Набитих вщент вагонів,

Доторків нитковидних

До різних уламків неба.

І байдуже, що не вийде

З вагону дзвінка монета


Липневого сонця в склянку.

Дзвеніла колись кав’ярнями,

Тепер із дідусем заклякла

У лютому містом-примарою.
Поезія