У Літа синьо-зелені очі
кольору лугових квітів
і м'якої трави.
Волосся пахне липовим цвітом,
а губи смакують, як черешні.
Король-Літо
безсоромно роздягає поглядом
лісових фей.
І на гойдалці під веселкою
шепоче найніжніші слова
Королеві квітів.
***
Гарячий медовий полудень
обпікає губи,
як щойно заварений чай.
Я п'ю його з твоїх долонь,
і від мого дотику
твої пальці стають
пелюстками жасмину...
кольору лугових квітів
і м'якої трави.
Волосся пахне липовим цвітом,
а губи смакують, як черешні.
Король-Літо
безсоромно роздягає поглядом
лісових фей.
І на гойдалці під веселкою
шепоче найніжніші слова
Королеві квітів.
***
Гарячий медовий полудень
обпікає губи,
як щойно заварений чай.
Я п'ю його з твоїх долонь,
і від мого дотику
твої пальці стають
пелюстками жасмину...
***
Ще не спиш?
Вечір гасить вогні,
Ніч кусає окрайчик місяця.
Як не спиш,
то наснись мені.
На фіранках зірки колишуться…
Ще не спиш?
В подушках із хмар
Вже сховався захід замріяний,
Присмеркових променів жар
Ще тремтить під твоїми віями…
Ще не спиш?
Ніч до ніг сплива
терпким соком дощу сливового,
Ранком болітиме голова
від обійм під крихкими зорями.
***
Я сховаю це літо
У маленьку фігурку
Тендітної скляної пташки.
Вона житиме в мене на каміні
До наступної весни.
І зимовими вечорами
Відблиски полум’я
Танцюватимуть на склі —
Це буде сяяти всередині
Твоя усмішка.
А коли настане весна,
Пташка злетить і розіб’ється
На десятки скляних крапель.
І весняний вітер винесе крізь вікно
Звільнену душу
Мого кохання.
***
У медовому спекотнім серпні
Розчинилась усмішка твоя,
І мої малюнки напівстерті
На піску змиває течія.
Я сховаю у своїх долонях
Голос твій, печаль твою і сміх,
Щоб зимових днів кришталь холодний
Відблиск літа повернути зміг.
І коли в провулки міжсезоння,
Наче в лабіринт, занурюсь я,
Затріпоче на моїй долоні,
Як метелик, усмішка твоя.
***
Літня спека лікером грушевим
Срібний келих наповнює знов.
І колишеться листяний шепіт,
Як відлуння таємних розмов.
Пахне вітром твоє волосся,
Пахне м'ятою стигла ніч.
Може, все це мені здалося?
Може, гра не вартує свіч?
Так багато слів у мовчанні...
Розсипають кришталь зірки...
Я своє напишу кохання
Між чужих побляклих рядків
Ще не спиш?
Вечір гасить вогні,
Ніч кусає окрайчик місяця.
Як не спиш,
то наснись мені.
На фіранках зірки колишуться…
Ще не спиш?
В подушках із хмар
Вже сховався захід замріяний,
Присмеркових променів жар
Ще тремтить під твоїми віями…
Ще не спиш?
Ніч до ніг сплива
терпким соком дощу сливового,
Ранком болітиме голова
від обійм під крихкими зорями.
***
Я сховаю це літо
У маленьку фігурку
Тендітної скляної пташки.
Вона житиме в мене на каміні
До наступної весни.
І зимовими вечорами
Відблиски полум’я
Танцюватимуть на склі —
Це буде сяяти всередині
Твоя усмішка.
А коли настане весна,
Пташка злетить і розіб’ється
На десятки скляних крапель.
І весняний вітер винесе крізь вікно
Звільнену душу
Мого кохання.
***
У медовому спекотнім серпні
Розчинилась усмішка твоя,
І мої малюнки напівстерті
На піску змиває течія.
Я сховаю у своїх долонях
Голос твій, печаль твою і сміх,
Щоб зимових днів кришталь холодний
Відблиск літа повернути зміг.
І коли в провулки міжсезоння,
Наче в лабіринт, занурюсь я,
Затріпоче на моїй долоні,
Як метелик, усмішка твоя.
***
Літня спека лікером грушевим
Срібний келих наповнює знов.
І колишеться листяний шепіт,
Як відлуння таємних розмов.
Пахне вітром твоє волосся,
Пахне м'ятою стигла ніч.
Може, все це мені здалося?
Може, гра не вартує свіч?
Так багато слів у мовчанні...
Розсипають кришталь зірки...
Я своє напишу кохання
Між чужих побляклих рядків